У Брюсселі триває черговий раунд переговорів щодо угоди про вільну торгівлю між Україною та Євросоюзом. Вони нагадують тривалу шахову партію — фігур на дошці залишилося мало, результат досі важко спрогнозувати, але фінал невпинно наближається.
У позиціях сторін є чимало розбіжностей. Ознак щодо їх близького компромісу не спостерігали. Водночас раунд мав би стати передостаннім: раніше погодилися завершити переговори до липня. Отож час остаточно домовлятися. Або не домовлятися.
Останньому активно сприяє Кремль. Після умовлянь приєднатися до контрольованого ним Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану у хід пішли погрози. Заявили, що у разі створення зони вільної торгівлі з ЄС, виникнуть проблеми з експортом до Росії українських товарів. Цілком можливо, Москва знову спробує спокусити українську владу дешевшим газом — прем'єр Володимир Путін їде до Києва. Істерика зрозуміла: реальна євроінтеграція України означає зменшення російського впливу на неї. Тому суто економічне питання зони вільної торгівлі перейшло в розряд геополітичних.
В Україні знову йдеться про вибір її майбутнього. Угода про вільну торгівлю має стати частиною угоди про асоціацію з Євросоюзом. І це відкриває двері для економічної та політичної інтеграції з ним. Натомість Кремль намагається остаточно затягти Україну у свій "русский мир", який впевнено деградує. Показова річ: торік росіяни посіли друге місце за кількістю заяв про отримання притулку у країнах Євросоюзу. Попереду лише громадяни занапащеного війнами Афганістану. Середня тривалість життя в ЄС становить 80 років, у Росії — 69. Це лише кілька аргументів і порівнянь, які засвідчують переваги європейської моделі розвитку й цілковиту безперспективність російської моделі занепаду. Українцям слід об'єднуватися з Європою хоча б із елементарного відчуття самозбереження.
Але якщо виходити з логіки процесів, що відбуваються в Україні, шанси на перемогу європейського вектора дуже непевні. Успішне завершення переговорів щодо угоди про вільну торгівлю виглядало б справжнім сюрпризом й цілком суперечило б природі теперішньої української влади. Понад рік правління Віктора Януковича довів, що всі дії "господарів України" продиктовані виключно особистими зисками й аж ніяк не турботою про національні чи суспільні інтереси. Поки що не зрозуміло, чому у випадку з Євросоюзом має бути інакше. Тим більше що зона вільної торгівлі збільшила б конкуренцію на українському ринку й стала би певною загрозою добробуту цих панів, які контролюють економіку України.
Водночас за наявності в Януковича політичної волі, державницького мислення й уміння дивитися в перспективу, завершити переговори не було би проблемою. Усі теперішні переговорні розбіжності цілком піддаються компромісу. І навіть якщо йдеться про поступки з українського боку, то те ж питання квот на експорт до ЄС зерна і близько не можна порівняти з минулорічною оборудкою "дешевший російський газ в обмін на довічний Чорноморський флот у Криму". Принаймні зараз ідеться про перспективи інтеграції з цивілізованим світом, а не про власноручне поховання себе в нетрях євразійщини. Та й якщо виходити із суто економічних міркувань, то Євросоюз, а не Росія, є головним нашим торговельним партнером. На нього припадає 30% зовнішнього товарообігу.
Зрештою ЄС також має бути гнучкішим і сприйнятливішим до українських переговорних позицій. Теперішній демонстративний шантаж з боку Кремля — це також виклик і його спроможності перемогти у боротьбі за Київ. І скільки високі європейські чини публічно не заявляли б про відсутність у Євросоюзу геополітичних інтересів щодо України, навряд чи перспективи остаточно втратити її можуть когось там утішати. Навіть так званих "друзів Росії", яких у ЄС вистачає.
3 
1
Коментарі