У більшості випадків дії української влади — це вимушені й непопулярні кроки. Урядовці називають їх реформами, замість того щоби пояснити людям, що і як покращить їхнє життя. Це одна з ключових помилок влади. Так вважає колишній міністр економіки Віктор Суслов, 56 років:
— У всіх реформах є соціальна складова. Коли виникає необхідність затягувати паски, то виникає питання: на кому? Народ не підтримає реформ, якщо заможні стають багатшими, доходи міністрів зростають на сотні мільйонів доларів, а бідні перетворюються на злидарів.
В Україні все за Марксом: що більші доходи панівного класу, то менше грошей у трудівників. Суперечність між працею і капіталом збереглася.
У Європі доходи багатих обмежені прогресивним податком: ростуть маєтки — збільшуються відрахування державі. В Україні використовується єдина шкала — 15-відсотковий податок на доходи. Це дозволяє олігархам і великому бізнесу фактично не платити належних податків. Існує цілий клас рантьє, які тримають гроші у вітчизняних і закордонних банках. За новим Податковим кодексом, вони мають платити лише 5 відсотків податку з депозитів. Керівникам банків установили розмір максимального податку — 10 мінімальних зарплат. Людина отримує 100 тисяч, але платить не 15 відсотків податку, а 10 тисяч. Це приклад пострадянської соціальної зрівнялівки. Дуже важко інженеру, лікарю чи вчителю зрозуміти, чому реформи влади саме так розподіляють суспільне багатство.
Влада мала би почати затягувати паски на багатих, а не на малозабезпечених. Тоді мала би підтримку своїх дій. Але в неї є лише цілісна політика забезпечення інтересів панівних класів. Наприклад, у Верховній Раді сидять понад 300 мільйонерів, які не зацікавлені у зменшенні своїх прибутків. Така система провокує соціальний конфлікт.
3 
1
Коментарі
1