Директор політичних програм Інституту проблем управління ім. Горшеніна 28-річний Євген Курмашов розповідає про зміни інвестиційного клімату в країні за останній рік:

— Інвестувати в Україну однаково складно і росіянам, і європейцям, і американцям. Упродовж 2010-го за обмеженням політичної конкуренції набрала обертів конкуренція економічна. Адміністративну допомогу щодо набуття активів чи ведення бізнесу отримували лише групи, які інтегрувалися у владу. Вони не зацікавлені у відкритих і зрозумілих правилах гри на наших ринках. Інакше не зможуть конкурувати із ресурсами закордонних гравців. Першим "дзвіночком" стала "Запоріжсталь". Влада усвідомила Росію як загрозу. На відносно прозорому конкурсі українські фінансово-промислові групи не змогли придбати цей актив — росіяни просто перебили ціною. Тепер у наближених до влади олігархів інша логіка: "Україна — наша вотчина, про іноземний капітал і мови нема".

Українській владі варто повчитися у східного сусіда, як просувати свої бізнес-інтереси не лише на ринки пострадянського простору. Російський бізнес, представлений в Україні — надто з великим державним капіталом, як-от "Сбербанк", "ВТБ" — має потужну політичну підтримку. Є лобісти в іноземних урядах, спеціальні працівники при дипломатичних місіях тощо. Це глобальна стратегія. У нашої влади такої стратегії нема. Далі декларацій про наміри справи не сунуться. Владу значно менше турбує комфортність нашого бізнесу та інвестицій за кордоном. Якщо глянути на українське підприємництво у Росії, то його успіхи дуже локальні і завжди пов'язані з приватною ініціативою, а не з державною підтримкою. Такий бонус доступний лише певним "своїм" групам.

Не маючи багатої сировинної бази, Україна могла б розвивати науковомісткі галузі для інвестицій в інші країни. Та ж Росія зацікавлена у цьому. Але пропонує дуже просту формулу: переносьте своє виробництво до нас, створюйте робочі місця на підприємстві, платіть податки. Де-факто, це виробництво стає російським, хоч у нього вкладені українські інвестиції.

×