Радник фінансованого США проекту "Розвиток ВІЛ/СНІД-сервісу в Україні" Тетяна Александріна, 51 рік, каже, що лікування СНІДу продовжує життя людини, поліпшує його якість.
СНІД називають "чумою ХХ століття". Через статистику чи його природу?
— Я проти такого визначення. Бо в ньому є негативне тавро, яке у суспільній свідомості автоматично переноситься на хворих і поширює стосовно них дискримінацію. Щодо статистики, то першого хворого на СНІД зареєстрували в Україні 1987-го, перший випадок смерті від СНІДу стався вже наступного року. Відтоді було зафіксовано понад 122 тисячі інфікованих. Нині на обліку перебуває майже 82 тисячі, із них 22 тисячі хворі на СНІД, а 13 тисяч померли від пов"язаних із ВІЛ хвороб. Більшість хворих на СНІД вживають ін"єкційні наркотики. В цій групі трапляються летальні випадки не лише від прогресування хвороби, а й від передозування наркотиків, суїцидів, нещасних випадків тощо.
Як ще можна заразитися ВІЛ?
— Є три основні шляхи передачі ВІЛ-інфекції: через кров, статевим шляхом і від ВІЛ-інфікованої матері дитині. Ніхто не застрахований. Уберегтися можна знаннями й обережною поведінкою. Треба бути обачним у сексуальних зв"язках, користуватися презервативами. Якщо не можна відмовитися від споживання наркотиків, користуватися лише одноразовими шприцами. А загалом у суспільстві треба підвищувати рівень знань із запобігання інфікуванню, мораль, духовність, відроджувати роль родини.
Профілактика зараз головна у протистоянні епідемії?
— У подоланні епідемії важливі й профілактика, й лікування. Заходи медичної профілактики — безпека донорської крові, перевірка вагітних на ВІЛ-інфекцію, профілактика після роботи з кров"ю інфікованого — проводяться на більш-менш пристойному рівні. А ось первинна профілактична робота насамперед у групах ризику, серед молоді йде повільно. Вона важлива, бо спрямована на пропаганду здорового способу життя, зміну поведінки молоді. Адже переважно у групі ризику люди від 15 до 40 років.
Здається, у нас вся профілактика зводиться до заклику "Не вживайте наркотиків!"
— Не тільки наркотиків і не лише ін"єкційних, а й алкоголю, інших токсичних препаратів. Адже у стані сп"яніння люди часто нерозбірливі у статевих зв"язках, не дотримуються правил сексуальної культури. Якщо раніше ВІЛ поширювався в основному серед людей, які вводили наркотики через голку, то зараз часто заражуються через нерозбірливі статеві контакти й нехтування засобами контрацепції.
Хто має займатися такою освітою — сім"я, школа?
— Усі. Передусім існує національна програма забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки хворих на СНІД. Але відповідальність за реалізацію її покладено переважно на МОЗ — а це не зовсім правильно. Адже ВІЛ/СНІД не лише медична, а більше поведінкова проблема. Крім призначення лікування, ВІЛ-позитивного пацієнта ще потрібно надихнути, налаштувати на лікування, дати установку на одужання. Тільки тоді хворому вистачить терпіння впродовж усього життя приймати ліки й відчувати себе повноцінною людиною. Допомогти йому можуть рідні, друзі, педагоги, психологи, соціальні працівники, волонтери.
У подоланні епідемії важливі і профілактика, й лікування
У нас практично немає соціальної реклами на радіо, телебаченні, у громадських місцях. А якби не фонд Олени Франчук "АнтиСНІД" і проекти, що реалізуються Міжнародним Альянсом ВІЛ/СНІД в Україні за фінансової підтримки Глобального фонду, то не було б узагалі. Плакати з інформацією про небезпеку зараження ВІЛ і адресами, телефонами, куди можна звернутися по консультацію й допомогу, мають бути на видному місці в кожній школі, ПТУ, лікарні. Необхідно розробити єдину національну стратегію інформування населення про ВІЛ/СНІД.
Яка роль громадських організацій?
— Вони популярні. Бо надання будь-якої допомоги в таких організаціях виключає дискримінаційне ставлення до людей із ВІЛ. Крім того, вони мають більше часу на роботу з клієнтом, ніж медичні установи, закуповують якісні швидкі тест-системи і можуть проводити добровільне консультування й тестування, співпрацюючи із закладами охорони здоров"я тощо.
Чим займається ваш проект?
— Допомагаємо МОЗ призвичаїти в Україні добровільне консультування й тестування на ВІЛ-інфекцію. Це не лише сприяє виявленню її, а й має профілактичний ефект.
Таке консультування анонімне?
— За бажання. Хоча я не прихильник анонімності. Кориснішою є конфіденційний підхід — коли людина вказує своє прізвище й дані, але це зберігається в таємниці. У цьому випадку пацієнт одержує на руки результати тесту, а при анонімному відвідуванні — ні.
Загалом, куди звертатися людині, яка хоче перевіритися на наявність ВІЛ-інфекції чи проконсультуватися?
— У кожному райцентрі, місті при поліклініках створені кабінети довіри. У них працюють консультанти, психологи. Такі кабінети є також при центрах СНІДу — там громадян приймають незалежно від місця проживання й прописки. Можна звертатися по консультацію і до неурядових організацій. Щоправда, за законом вони не мають права проводити тестування. Утім, знайшли вихід — працюють разом із державними або комунальними медичними закладами.
Що таке антиретровірусна терапія?
— Антиретровірусні препарати припиняють розвиток вірусу. А якщо в організмі людини зменшується вірусне навантаження, хвороба стає менш небезпечною. Ще ці ліки дають можливість ВІЛ-інфікованому на стадії СНІДу нехай не цілком вилікуватися, але досягти працездатного стану, вести нормальний соціальний спосіб життя. Як, скажімо, діабетики.
Широкомасштабна антиретровірусна терапія дає ефект на епідемію через два-три роки. В Україні ця програма стартувала 2004-го. Потрібні медикаменти закуповують за рахунок держбюджету і міжнародних організацій. Першими цю роботу розпочали в Одеській області "Лікарі без кордонів". За статистикою Українського центру СНІДу, ця терапія сприяла незначному, але все ж таки зниженню захворюваності та зменшенню темпів приросту смертності.
Однієї цієї терапії досить, щоб повернути ВІЛ-позитивну людину до нормального життя?
— Не зовсім. Необхідно ще й лікувати пов"язані з ВІЛ захворювання. Адже саме СНІД — четверта стадія ВІЛ-інфекції — розвивається тоді, коли на тлі ослабленого імунітету загострюються інші недуги — гепатит, пневмонія, онкологічні захворювання, туберкульоз.
Довгий час у нас ВІЛ-інфекцію не лікували взагалі. Тільки зараз ми можемо сказати, що лікування СНІДу продовжує життя людини, поліпшує його якість. Очевидним є зниження дискримінації щодо ВІЛ-позитивних людей. Ще кілька років тому вона була моторошною в системі охорони здоров"я, освіті та й суспільстві загалом.
2 
1
Коментарі