Світ очікує на другу хвилю фінансової кризи, бо досі не усунув причин першої, вважає керуючий партнер інвестиційної фірми "Кепітал Таймз" 42-річний Ерік Найман:
— Бажання заробляти більше, а витрачати менше не зникло. Оскільки у витратах найбільшу частку становить вартість праці, то капіталіст занижує дохід свого робітника щодо цін. Це стосується передусім товарів, ціни на які не регулюються — побутова техніка, автомобілі, нерухомість. У певний момент це стало проблемою для економік, бо споживання почало падати.
Як вихід банки породили кредитну економіку. Мовляв, у вас є 80 процентів грошей на товар, ми додамо 20, і ви добре заживете. Але давати в борг можна до якоїсь межі, бо з часом виплачувати кредити стає неможливо. Щоб фінансова система не розсипалася від масового банкрутства, втрутилася держава — узяла борги позичальників на себе. Цифри сягнули трильйонних сум. Навіть наймогутніші економіки більше не можуть бути спонсорами. Це й породжує другу хвилю.
Що варто було засвоїти з цього?
— Споживачеві — не вистачає грошей на новий телевізор, не купуй. Не біжи у банк по кредит, щоб поміняти мобільний. Купи його за три роки. А авто — за п'ять.
Утім, тут виникає інша проблема — виробнича. Зараз промисловість налаштована на виробництво низькоякісної, нетривалої в експлуатації продукції. Німецький автомобіль, виготовлений 20 років тому, може їздити ще стільки. Тепер — років п'ять, а далі — невідомо. Погіршується якість японських машин й електроніки. У китайських аналогів вона нижча. Тому вихід із кризи буде років за 10–15, коли зміниться покоління промисловців.
У чому полягатимуть ці зміни?
— Корпорації витрачають на рекламу і маркетинг більше, ніж на реальне виробництво. Така модель виникла після Другої світової війни. Бум народжуваності дав покоління, яке знало холодильники, заморожені продукти харчування, автомобілі, картонні будинки. Зараз у Європі та Японії відбувається перехід від кількісного до якісного. Люди купують не розрекламований одноразовий одяг, а той, який носитимуть кілька років. Змінюється світосприйняття, мусить перебудуватися промисловець — вкладати гроші в освіту та кваліфікацію своїх працівників. Бо краще мати не тисячу вузькопрофільних робітників, а 500 універсалів, які опанували нове обладнання, а не довгу конвеєрну лінію.
У якому стані українська економіка?
— Українська економіка більш ринкова за російську, але в ній не працюють надринкові інститути. Антимонопольний комітет діє незадовільно, економічні закони порушують самі чиновники, починаючи від Нацбанку. Їхня безвідповідальність — головна відмінність української економіки від європейської чи американської. Там помилка людини на посаді означає добровільну відставку. В Україні чиновник чекає, доки його викинуть зі скандалом. Тому й економіка — каліка.
Які зміни чекати у державі?
— Доведеться повертатися від ринкового капіталізму до соціальної моделі, в якій країна, бізнес і робітники працюють разом та кожен отримує однаковий шмат пирога. Скорочення народжуваності зумовить зменшення виробників і споживачів. За деякий час можемо опинитися у ситуації, що на будівництві чи в сільському господарстві нікому буде працювати. На карті України виникатимуть демографічні пустоти. Щось будувати там не матиме сенсу.
Який шлях розвитку прийнятніший для вітчизняних олігархів?
— Є два шляхи. Перший — ринковий. А другий — білорусько-північнокорейський, коли цементують відсутність ринкових інструментів. Частково це у нас реалізовано. Але наші олігархи зараз більше заробляють на зовнішніх ринках, ніж на внутрішніх. Якщо вони побудують тут неофеодальне суспільство, то не факт, що європейці працюватимуть за їхніми правилами. Приклад лівійського лідера Каддафі та його активів мав би бути повчальним. Це може бути стимулом для реалізації першого варіанта.
Коли українцям чекати фінансових потрясінь?
— Віддавати кредити Міжнародному валютному фонду доведеться наприкінці 2012-го. Тоді й може змінитися курс гривні. Девальваційні очікування можуть пустити його до неба. Національний банк довго стискає пружину, коли штучно тримає курс. Тому вистрелить далеко. За такого сценарію гривню не врятує і запровадження ринку землі. У нас досі не можуть завершити промислову приватизацію. Приходить одна влада, починає ділити, наступна — те саме. Бо особисті інтереси людей при владі часто суперечать державним. Аби цього уникнути, потрібен еволюційний чи революційний процес у свідомості. Навіть якщо це відбудеться в головах президента й урядовців, цей спосіб мислення треба перенести на конкретних чиновників. Тоді й рушать реформи.
3 
1
Коментарі