Віце-президент Української нафтогазової академії, професор Роман Яремійчук, 72 роки, за приклад успішного підходу до освоєння морського шельфу наводить Бразилію.
— Ця країна успішно видобуває нафту з шельфу Атлантичного океану. 2002 року підприємство "Чорноморнафтогаз" направило мене вивчати бразильський досвід. Був я в "Петробразі" — провідній нафтовій компанії та двох університетах у Ріо-де-Жанейро. Що зробила Бразилія, почавши з нуля? Транснаціональній компанії "Шлюмбурже", що проводила розвідку шельфу, уряд дозволив продавати окремі ділянки за ринковими цінами. Але власник землі мусив протягом двох років розпочати на ній роботу. Якщо ж ні, то ділянку й гроші конфісковували. Друга вимога: все необхідне обладнання мали виготовляти у Бразилії. Тепер у Сан-Паулу декілька мільйонів людей працюють на виробництві техніки для нафтової індустрії. Третє: весь персонал, від робітників до інженерів — бразильський. Отож компанії, що придбали ділянки, мусили вкладати значні кошти в університетську освіту. Сьогодні її рівень вражає, бразильський університетський диплом визнається в усьому світі. Основна державна вигода — податки на видобуту нафту. Це величезні суми, які йдуть на підтримку освіти, медицини, управління державою та інше.
У нас теж таке можливе?
— В України величезні перспективи, пов"язані з шельфом у Чорному морі. Це надпотужний район у плані нафто- та газовидобутку. В жовтні 2003-го президент Леонід Кучма їздив з візитом до Бразилії, і всі мої пропозиції були додані до програми його поїздки. Але чи то через Тузлу, чи через арешт генерала Пукача глава держави повернувся до Києва достроково. Із тих пропозицій і донині нічого не реалізували.
Через рішення Гаазького суду щодо розмежування морських кордонів між Румунією та Україною ми багато втратили?
— Думаю, втрат Україна не понесла. Маємо чітке розмежування кордонів. Нам лишилися найперспективніші ділянки при глибині води до двох кілометрів. Інша річ, що Українська держава нагадує людину, яка сидить на мішку із золотом і помирає від голоду. Немає сучасної техніки, технологій. Цього року уряд виділив 500 мільйонів гривень для освоєння Одеського та Безіменного газових родовищ, нафтового Суботинського. Але це крапля в морі. Суботинське родовище, на думку фахівців, здатне подвоїти видобуток нафти у країні. Але щоб його повністю запустити, потрібно 6–7 мільярдів гривень. Торік я підготував разом зі своїми колегами програму освоєння майбутніх чорноморських родовищ. Її передали і президентові, і прем"єру. Далі програма пішла в Мінпаливенерго й до "Нафтогазу України", але заступники міністра відбулися, по суті, відписками.
У цивілізованому світі такі витрати енергії були 50–60 років тому
Отже, Україна могла б повністю забезпечувати себе енергоносіями?
— Країна споживає приблизно 70 мільярдів кубометрів газу на рік. При більш-менш розумній витратності можна було б обійтися і 40 мільярдами. Видобуває ж Україна власного газу 22 мільярди, може довести до 28. І це без Чорного моря, де є й газ, і нафта. Із ним ми могли б стати країною-поставником. Тоді залежність від Росії зникла б. А ще ж є інші варіанти. Наприклад, Японія газовозами перевозить майже 100 мільярдів кубів газу з Близького Сходу, Єгипту, Алжиру та Аргентини. Україна могла б — хоч це й складно — співпрацювати з Іраном, другою країною світу за запасами газу. Вони не мають куди дівати його. За відповідних домовленостей, Грузія могла б побудувати в себе заводи зі зрідження іранського газу й постачати його до нас.
Що думаєте про енергозатрати в Україні?
— У цивілізованому світі такі витрати енергії, як у нас, були 50–60 років тому. Нині Україна й без допомоги Росії йде до самознищення. Ще на початку 1970 років у країнах Євросоюзу були ухвалені закони, що пов"язували зменшення енерговитрат з рівнем податків. Треба й нам так: підприємцеві, що впроваджує енергоощадні технології, пропорційно зменшувати податки. Тоді б наші олігархи, замість ховати гроші в офшори, вкладали б їх у нові технології. Але, думаю, ці люди не пов"язують свою долю з Україною. Вона є для них територією для грабунку народу.
3 
1
Коментарі
1