Посол Сполучених Штатів Вільям Тейлор, 61 рік, завершує свою місію в Україні. Він вважає дуже важливим те, що в наступних президентських виборах братимуть участь 35–36-річні політики.
Іноземні дипломати часом скаржаться, що їм важко зрозуміти українські політичні процеси, їх логіку. То чи не була робота тут складною для вас?
— Стає легше зрозуміти українську політику, коли пам"ятати: демократичний розвиток України триває лише 18 років. Це молода демократія. Вона справжня, хоч інколи буває хаотичною. Але краще бути такою демократією, ніж країною, де ім"я переможця відоме задовго до голосування. У вашому регіоні є подібні держави.
США свого часу теж були молодою хаотичною демократією, у нас теж змінилося дві конституції. Ми так само пройшли через процес зміни політичних партій. Звісно, у вас зараз іще не виписані й не усталені як слід усі процедури, по-різному тлумачать Основний закон. Та все ж в Україні справжня демократія.
Хіба може називатися демократичною країна за такого рівня корупції в судах, що про рівноправність перед правосуддям годі й казати? Або з такою виборчою системою до парламенту, яка не веде до реального представництва громадян?
— Справді, у судовій та виборчій системах України є що покращувати. Знову ж таки — в США Верховний суд утвердився як авторитетний орган за 20–30 років після його створення. Українському правосуддю теж потрібен час для завоювання авторитету, поваги до судових рішень. Те саме стосується корупції: очищення суспільства й зміна ставлення людей — справа не одного року.
Щодо виборчої системи — так, закриті партійні списки справді ускладнюють зв"язок між виборцями й обраними представниками. У нас у США цей зв"язок надзвичайно важливий. Утім, думаю, Україна зможе поліпшити ситуацію в судовій системі, так само має змогу змінити виборчу.
Для таких змін потрібна політична воля тих, хто при владі. Але вам не здається, що нинішня ситуація цілком улаштовує головних політичних гравців?
— Я цього не певен. У будь-якому разі в публічних виступах можна почути про потребу запровадження відкритих виборчих списків, скасування недоторканності депутатів, боротьби з корупцією та реформування судочинства.
Ви, безперечно, спілкувалися з усіма провідними політиками в Україні. Чим вони відрізняються від американських?
— Політики в усьому світі прагнуть прийти до влади. В цьому вони скрізь однакові. Але українські, хоча й мають особисті погляди й переконання, тяжіють до гуртування довкола найяскравішого політичного лідера. В США політичним силам зараз властива радше наявність певної ідеологічної платформи, на основі якої й виникає лідер, здатний уособлювати собою цю ідеологію.
Справді, скрізь метою політиків є прихід до влади. Але в Україні це дуже часто нагадує бізнес: вкладаються гроші у вибори того чи того політика або партії, вони приходять до влади й повертають та примножують капітали — власні та своїх спонсорів. Наскільки це відповідає цивілізованим стандартам?
— Знову ж таки, ми в США понад 230 років формували традиції й закони, що регулюють відносини між бізнесом і політикою. У нас також були так звані конфлікти інтересів, але зараз політику й бізнес розділено. У Сполучених Штатах злочином для політика чи урядовця є голосувати або приймати рішення з питань, де він може мати матеріальний зиск. Але такі закони і в нас існували не завжди. Потрібен час для того, щоб вони посіли належне місце в політичній системі. Проте Україні можна не чекати понад 200 років, а слід скористатися європейським чи американським досвідом покращення політичної системи.
Незабаром у нас президентські вибори. Чи можуть вони з точки зору радикальних змін бути для країни чимось подібним до виборів 2004 року?
— Можливо. Важливо, що вперше на цих виборах голосуватимуть ті, хто народився за часів незалежності, — тобто сьогоднішні 18-річні. Іншим суттєвим чинником є політики нового покоління, яким 35–36 років. Їхній активний професійний досвід теж припадає на часи незалежності. Поєднання цих двох вікових груп може привести до значних зрушень.
Чи існують в Україні постаті, які справді могли б докорінно змінити країну?
— Звичайно є. І серед добре відомих імен, і, можливо, в регіонах — серед нинішніх мерів, губернаторів. Там для багатьох людей настав період, коли можна думати про висування своєї кандидатури на президентських виборах. А в справжній демократії можливі несподіванки. От на американських виборах переміг Барак Обама. У нього, можливо, немає величезного досвіду, але є величезний потенціал лідерства, здатність вести за собою. Таке може статися і в Україні.
У нас перед кожними президентськими виборами гадають, хто ж буде ставлеником Вашингтона...
— Американці на українських виборах не голосують. Але ми зацікавлені в демократичності самого процесу. США не мають якихось фаворитів, натомість у нас є цілковита довіра до мудрості українського народу.
Після минулих виборів у вас і майбутніх у нас — чи не зміниться природа двосторонніх відносин, яка, зокрема, полягала в постійній підтримці України з боку США?
— Наступність буде і з американського, і з українського боку. Адміністрація Барака Обами твердо підтримуватиме суверенітет України та її територіальну цілісність. Ми не визнаємо належності України до будь-чиєї сфери інтересів. Так само й далі вважатимемо, що вона як суверенна держава має право вибирати, до яких організацій чи союзів приєднуватися. Щодо України, то, як на мене, більшість кандидатів на президентство схильні підтримувати напрацьоване у відносинах із США.
Багатого кого в Україні насторожує намір нової адміністрації США поліпшити відносини з Росією. Ми добре знаємо, які умови може висунути натомість Кремль.
— Так, ми намагаємося покращити тон діалогу з Росією. Водночас дуже чітко кажемо, що в деяких питаннях наша позиція відрізнятиметься від їхньої. Наприклад, що стосується визнання Росією незалежності Південної Осетії й Абхазії та можливих наполягань Москви щодо сфери її інтересів, яка включає сусідів.
Останнім часом очевидним є застій у відносинах України і НАТО. Багато хто пов"язує це саме з тиском Росії на Захід.
— Ні. Перелік кроків, які має здійснити Україна в напрямку членства в НАТО, не змінився. Зокрема потрібно провести реформи в армії, досягти певних стандартів. Це тривалий процес. Торік ми зосередилися на процедурному питанні, яке стосувалося Плану дій із набуття членства. Хоча про саме членство не йшлося, послідовність потрібних для нього кроків все одно залишалася б, навіть якби Україна отримала цей план. А тепер вам доречно зосередитися на тривалішому процесі. Не змінилася й така передумова: аби приєднатися до НАТО, Україна повинна справді цього прагнути. Ми не хочемо втягувати її в Альянс. Якщо Україна вирішить, що хоче вступити до НАТО, — будемо раді її там вітати. Якщо ж ні, то вона однаково залишатиметься стратегічним партнером США.
2 
1
Коментарі