Митний союз сьогодні є неефективним економічним утворенням. Ізсередини його роздирають торгові війни та протиріччя, говорить керуючий партнер аналітичної групи "Да Вінчі АГ" Андрій Колпаков, 33 роки:
— На ринку нафтопродуктів Москва прагне обмежити Білорусь і Казахстан. Триває гострий конфлікт навколо розподілу експорту калійних добрив із Білорусі. З внутрішнього ринку Казахстану російські товари витісняють місцеві. Крім того, обсяги торгівлі всередині Митного союзу падають. І це тільки початок. Навіщо Україні входити в економічне утворення, яке має очевидні проблеми і майбутнє якого досить туманне?
Яким чином у Митному союзі витіснятимуть українські товари, якщо між країнами-членами передбачена безмитна торгівля?
— Ідеться навіть не про мита, бо їх складно задіяти в рамках членства Росії та України у Світової організації торгівлі. Річ у тім, що учасники Митного союзу, насамперед Росія, визначатимуть, якими мають бути стандарти продукції. Українським підприємствам можуть запропонувати такі умови, яких вони не зможуть дотримуватися через особливості виробничих технологій. Це не означає, що наша продукція гірша, — вона інша. Як результат — українські товари не пустять на ринок і, зрештою, задавлять. Таке зараз відбувається з Казахстаном. Це давній прийом у торгових конфліктах, який допомагає одному з учасників видавити з ринку конкурента, не піднімаючи мита.
Кремль ніколи не вдасться до послаблення своїх галузей за рахунок наших. Наприклад, після гіпотетичного вступу України до Митного союзу Москва може не пустити на свій ринок наш цукор. Бо це означатиме величезні втрати для російських цукрозаводчиків. Знайти причину — справа техніки.
Чи співпраця України та Росії в межах Митного союзу забезпечить реалізацію високотехнологічних проектів? Що перешкоджає цьому зараз?
— Теоретично можемо поновити чимало проектів. Але чи є бажання рівноправного партнерства? Коли одна сторона має значно більші фінансові можливості, це закінчується завжди однаково. В українські підприємства зайде російський капітал, і вони фактично працюватимуть у російській системі. Або після передачі конкурентам унікальних технологій — будуть знищені. Це стосується не тільки особливостей політики Москви. Те саме відбувалося б, якби Київ створив єдине економічне поле, скажімо, з Китаєм.
Москва зробить усе можливе, щоб Україна залишалася найбільшим споживачем російського газу. Для нас це означатиме поступове відмирання галузей, які залежать від енергоносіїв. Якщо сьогодні українські виробники намагаються модернізувати підприємства, шукати нові ринки збуту, то в умовах Митного союзу ця необхідність відпаде.
Чому Києву варто боятися, що Москва продовжить торгові війни навіть після нашого вступу до Митного союзу?
— Такі війни — ефективний спосіб відстоювання своїх інтересів. Так чинять усі метрополії, особливо щодо колишніх колоній. У Росії більше змоги просувати власні інтереси, тому Україна постійно програватиме.
Україна та ЄС готуються підписати Угоду про асоціацію із зоною вільної торгівлі. Як це вплине на економіку нашої країни?
— Сподіватися на диво не варто. Українських товарів у Європі не особливо чекають. Після кількох місяців політичної ейфорії почнуться економічні конфлікти.
Але головне в зоні вільної торгівлі з ЄС — доступ до інвестицій, причому не тільки з Євросоюзу. Україна стане привабливою для Китаю, який готовий заснувати тут підприємства з переробки та легкої промисловості — для подальшого експорту товарів до Євросоюзу. Коли емоції вщухнуть, сюди прийдуть і російські гроші — як у перспективний майданчик для виробництва на ринок ЄС. Тож Україна може перетворитися на велику фабрику для Європи. Не найгірший варіант, бо це — робочі місця, модернізація, технології. Передусім ідеться про сільське господарство й харчову промисловість. Ці галузі будуть флагманами нашої економіки найближчі 10 років. За оптимістичного сценарію шанс на розвиток отримає й вітчизняна металургія.
Чого варто остерігатися?
— Важливо жорстко відстоювати українські інтереси: забезпечувати високі екологічні стандарти виробництва, вкладати кошти в майбутнє, а не проїдати їх.
Поки що, на жаль, дискусію щодо геоекономічної стратегії України ведуть за принципом "чорне або біле". Але останніми роками ми зробили величезні кроки на ринки Китаю, Близького Сходу, Північної Африки. Потрібно продовжувати цей рух, створювати нові зони вільної торгівлі, розширювати присутність у країнах третього світу. Там буде попит на продукцію українського машинобудування.
Що треба зробити владі для успішної співпраці зі структурами ЄС, інвесторами?
— Найпростіший рецепт — подолати корупцію. Сьогодні на практиці це малоймовірно. Тому поки що варто дотримуватися рекомендацій ЄС щодо модернізації законодавства.
Іноземних інвесторів в Україні відлякує відсутність правил у системі, де й хабар не гарантує вирішення питання. У таких умовах не можуть працювати навіть ті, хто звик до корупції в країнах, що розвиваються. Тож важливо створити своєрідне "єдине вікно" для ухвалення рішень з інвестиційних питань.
Критики євроінтеграції говорять, що вона призведе до руйнування української промисловості, занепаду сільського господарства, виїзду працівників. Де тут правда, а де — "страшилки"?
— Насамперед під загрозою опиняться машинобудування, агропереробка. Але критики виходять із позиції, що Україна торгуватиме лише з Європою, а інші напрями раптом зникнуть. Це не так. Зона вільної торгівлі з ЄС — це добрий крок для посилення позицій на Заході, але не єдиний варіант для економіки. Перший час Москва тиснутиме, однак роками це не триватиме, бо не вигідне Росії. Наші економіки настільки тісно пов'язані, що розрив неможливий. Передусім це стосується машинобудування, продукція якого найменш затребувана в ЄС. Тож залишаться ринки Митного союзу і країн, що розвиваються.
Який економічний досвід з євроінтеграції наших сусідів може придатися нам?
— Ми навряд чи колись вступимо до ЄС, тому досвід Польщі або Прибалтики нам не підходить. По-перше, з часом Євросоюз може перетворитися на щось інше — наприклад, на кілька спілок чи багаторівневе об'єднання. По-друге, ЄС ледве "перетравив" Польщу і не зміг остаточно інтегрувати Болгарію та Румунію. Куди Україні з її величезною територією й населенням?
Нам потрібно якомога швидше позбутися міфу щодо вступу до Євросоюзу і перестати лякати ним європейців. Тамтешні виборці здригаються, коли чують розмови про повномасштабне входження Києва до ЄС. Це не додає перспектив нашій співпраці. Розмовляти з нами стане відразу цікавіше, якщо почнемо говорити мовою цифр і економічних інтересів.
Україні слід подолати комплекс колонії та перестати шукати собі патрона серед потужних держав. Ми в змозі реалізувати себе як регіональний лідер, який веде економічну політику у власних інтересах і розглядає інші країни як партнерів, а не покровителів.
1 
1
Коментарі
38