20 років тому людям сказали напівправду про стан країни. Через це були сформовані перебільшені очікування від здобуття Україною незалежності, вважає почесний президент університету "Києво-Могилянська академія" В'ячеслав Брюховецький, 63 роки. Ніхто не сказав, що хліба ми вирощуємо багато, але врожайність у нас низька. Металу плавимо багато, але виробництво надто енергозатратне.
— Серед керівництва Руху тривала полеміка, — каже В'ячеслав Степанович. — Одні вважали: якщо людям розкажемо, наскільки буде важко в незалежній країні, вони не схочуть її. Інші наполягали: треба казати правду. Так, наприклад, робили прибалти. Вони мерзли без російського газу, а потім почали нормально жити. І нам треба було говорити правду, наскільки це можливо в політиці.
Що було втрачено за ці 20 років?
— Помаранчева революція давала великі шанси на побудову громадянського суспільства. Ми побачили, що воно є. Не було лідера, який би ці цілі артикулював та домігся їх впровадження.
Ми не побудували справжньої ринкової економіки. Велика частина населення досі живе уявленнями про комуністичний рай, який може ще щось дати.
У нашій сучасній владі всі ті, хто й був при владі раніше.
У політичному плані багато втрачено, бо в нас усі "головні" й не можуть між собою домовитися. Це наслідок того, що ми не вміємо дослухатися один до одного й поважати чужу точку зору. Не думаємо, як свої погляди можна підкорегувати. Я певний час жив у США й бачив, як американці шукають розв'язки проблем, які задовольняли б усіх учасників конфлікту. У нас нема такого. Хтось перемагає й саджає по тюрмах усіх. Доки не намагатимемося зрозуміти інших, не буде громадянського суспільства.
На якому етапі розвитку Українська держава й суспільство?
— Україна є, і її ніхто нікуди вже не діне. Держава ніколи не буде абсолютно позитивною у сприйнятті людей. Поїдьте в будь-яку країну, вам про уряд розкажуть те саме, що в нас говорять.
Раніше від нас нічого не залежало — усе призначали десь там. Приблизно так відбувається нині в Росії. У нас же тричі радикально змінювалася влада після виборів: від Кравчука до Кучми, від Кучми — до Ющенка й від Ющенка — до Януковича. Не так багато часу залишилося до наступних виборів і результати наперед невідомі. Так формується громадянське суспільство. Великий позитив у тому, що ми таки щось будуємо, самі вирішуємо, як жити.
Тобто ми на етапі побудови громадянського суспільства?
— Так.
Із нами рахуються великі держави, сусіди?
— Звичайно. Якщо Росія тисне, то помічають. Там добре розуміють, що кардинальна проблема для них не газ чи флот, а молоде покоління. Якщо молоде покоління ростиме бодай так, як сьогодні, то через 10–20 років Росія зможе повністю забути про імперські амбіції. Є таке спостереження: загроза політичної реставрації минає тільки тоді, коли не залишається жодної особи народженої при попередньому режимі.
Нам слід визначити свої національні інтереси й захищати їх. Не треба мати ілюзій, що це робитимуть за нас Росія чи Польща. Реготав, коли почув новину про підписане стратегічне співробітництво з Китаєм. Смішно від самої серйозності, з якою це подають: "Китай захищатиме наші інтереси".
Навколо чого можуть об'єднатися українці?
— Наші старі уявлення про політичну світобудову не відповідають дійсності. Замкнених у собі держав уже ніколи не буде. Я недавно був у Франції й дивувався: це Франція чи Алжир? І Україна — така ж багатоетнічна держава, як і інші країни світу. Далі політичні цінності замінятимуть корпоративні. Працює людина на компанію "Кока-кола" і стає громадянином цієї великої корпорації від Сінгапуру до Європи через Америку. Телебачення, інтернет насаджують попсові погляди, ми перестаємо читати книжки — людство стоїть перед колосальною декультуризацією. Важливо в цьому не загубити національну ідентичність.
Актуальною може стати єдність української нації в політичному сенсі. У всіх регіонах живуть нормальні люди. Яке це має значення, що донеччани говорять не так, як галичани? На жаль, усі ці дебіли у Верховній Раді працюють на роз'єднання суспільства. Це питання мозку. Сьогодні вже й випускники школи не знають таблиці множення.
Національною ідеєю зараз є політична самоідентифікація українців. Щоб ми нарешті зрозуміли, що ніхто за нас не зробить те, що ми маємо робити самі.
Громадянське суспільство може стати об'єднавчим чинником?
— Так. Люди повинні самоорганізовуватися. Ніхто не повинен думати, що держава прийде й прибере сміття. Зараз Київ у кілька разів брудніший за Варшаву й Москву. Виникає питання: хто має підтримувати чистоту? Крім нас — нікому. Тому треба постійно виховувати людей в тому, що вони мають самоорганізовуватися і самі вирішувати свої проблеми.
В Україні є еліта?
— Я не люблю це слово. Нема в Україні еліти, бо елітою не називають, цей статус набувають. Можливо, про належність до еліти можна говорити лише тоді, коли людина відійде.
Елітою має бути морально чиста частина нації. Такі є. Це одиниці, які ніколи себе до еліти не зараховують: В'ячеслав Чорновіл, хоч я з ним і не в усьому погоджувався, Григір Тютюнник, Іван Миколайчук, Микола Амосов, Віктор Глушков. Життя показало, що ці люди були елітою.
Як можна впливати на процес формування еліти?
— Еліта формується в університетах. Університет — це місце, де не обов'язково формується еліта, але це єдине місце, де вона може сформуватися. Саме тому вся теперішня політика Міністерства освіти спрямована на те, щоб не було автономних і вільних університетів.
Навіщо це Міністерству освіти?
— Це гуманітарне замовлення сусідньої держави. Поява справжньої еліти в Україні чи Білорусі — це реальна загроза для "русского мира". Є страх перед молоддю, яке не прийме цінності, що їм насаджує авторитарний режим. При цьому в мене немає абсолютно позитивного ставлення до нового покоління. Як були негідники або світлі постаті серед нас, так вони й залишилися. Але відмінність у тому, що це покоління індивідуальностей. Вони покладаються на себе й хочуть реалізуватися. Це дуже позитивна риса.
2 
1
Коментарі
65