Чемпіона світу з боксу Віталія Кличка по праву вважають гордістю українського спорту. Та чи стане він гордістю української політики? Сьогодні це цікавить багатьох. Адже попит на свіжих, молодих політиків — дуже великий.
Кличко-старший розвинув неабияку політичну активність. Зокрема, заявив, що балотуватиметься і в мери Києва, і до парламенту. Його партія з промовистою назвою "УДАР" піде наступного року на вибори до Верховної Ради самостійно, ні з ким не об'єднуючись.
Щоправда, недавно один із лідерів БЮТу Микола Томенко висловив сумнів, що виборці боксера в повному складі дійдуть до виборчих дільниць:
— Кличко має третину "пивного" молодіжного електорату. Це люди 18–20 років. Їм би бокс подивитися, поскандувати, але не факт, що вони прийдуть на вибори.
Райдужні перспективи Кличку псує ще одна обставина: політичних перемог він досі не отримував. Двічі брав участь у виборах мера Києва — й обидва рази програв Черновецькому. Про боксера, який зазнав у кар'єрі поразок, кажуть "пробитий". Від цього цінність спортсмена знижується. Політика — також.
Взагалі спортсмени, які йдуть у політику, як правило, не здобувають там великих успіхів — навпаки. Це стосується як вітчизняного, так і зарубіжного досвіду.
Практично всі вони ставали повністю лояльними до влади і підконтрольними їй. Можливо, так стається тому, що майстри великого спорту у політиці — дилетанти. Вони приходять у неї без власних переконань і цінностей. Тому краще і затишніше почуваються "під крильцем" влади. Як жорстко, але влучно сказав колись політолог Вадим Карасьов, "спортсмени — це політики одноразового використання".
Навряд чи приємно пригадувати видатним футболістам Олегові Блохіну та Андрієві Шевченку агітацію за одіозну партію СДПУ(о).
А яким безславним стало депутатство "регіоналів" баскетболіста Олександра Волкова та борця Ельбруса Тедеєва. Вони перетворилися не просто на "кнопкодавів", а й на "жандармів", що брали активну участь у фізичному побитті політичних опонентів влади. А обидва свого часу були справді видатними спортсменами, гордістю України.
У Росії й легендарні хокеїсти Владислав Третьяк та В'ячеслав Фетисов, і не менш легендарні гімнастки Аліна Кабаєва та Світлана Хоркіна, і екс-фігуристка Ірина Родніна — всі у струнких лавах партії Путіна-Медвєдєва "Єдина Росія". Жодного винятку, всі "лягли" під владу.
Опозиціонером став тільки колишній чемпіон світу з шахів Гаррі Каспаров. Але шахи, погодьтеся, вид спорту специфічний — дуже далекий від футболу, боксу чи гімнастики.
Віталій Кличко навряд чи спроможний стати винятком. Чи випадково з'явилася у ЗМІ інформація про те, що боксер-політик веде переговори з Банковою? Чи не тому невідомий жоден факт "пресування" партійців "УДАРу" в регіонах?
Натомість відомі численні факти спільного голосування "ударівців" із депутатами Партії регіонів у місцевих радах. Один з останніх прикладів: фракція "УДАР" у Херсонській міськраді 30 вересня підтримала всі кадрові пропозиції мера-"регіонала", хоча "бютівці" і депутати від "Фронту змін" Яценюка за них не голосували.
Серед "групи підтримки" Кличка у владі називають главу президентської адміністрації Сергія Льовочкіна (вирішення організаційних та адміністративних проблем), голову СБУ Валерія Хорошковського (вільний доступ до засобів масової інформації) та олігарха Віктора Пінчука (кошти на виборчу кампанію). Причому з'являється все більше ознак того, що йдеться не лише про парламентські, а й президентські вибори.
Звичайно, ці недешеві послуги надають не від любові до боксу чи до самого чемпіона світу. Експерти говорять про намагання відтягнути голоси у двох найбільших опозиційних партій — "Батьківщини" і "Фронту змін". Для "дозволеної" опозиції створюють усі умови, щоб вона забирала голоси у "недозволеної". Це додає шансів партії влади на перемогу на парламентських виборах-2012.
Строго кажучи, Віталія Кличка важко віднести до опозиції як такої. Звичайно, він постійно вдається до опозиційної риторики, але інша річ — справи. У Київраді фракція Блоку Кличка, наприклад, разом із Партією регіонів проголосувала за скасування районних рад, що добило залишки місцевого самоврядування столичної громади.
Кличко жодного разу не прийшов до Печерського райсуду суду столиці підтримати Юлію Тимошенко. Не виступав на жодному опозиційному мітингу. Він принципово не бере участі в роботі Комітету опорі диктатурі, що координує зусилля всіх опозиційних сил у боротьбі з владою.
Усі ці факти вселяють невпевненість і сумніви навіть у серця прихильників чемпіона. Чи не краще Віталію Кличкові залишитися видатним боксером і не перетворюватися на несамостійного політика "одноразового використання"? І не повторювати шлях своїх попередників-спортсменів у політиці.
3 
1
Коментарі
2