Столичні театри пішли в літні відпустки ще наприкінці червня. Зараз міжсезоння — новий театральний рік розпочнеться у вересні.
Протягом першої половини 2007 року в театрах відбулося чимало прем"єр. Майже у кожній можна було знайти щось позитивне — чи то звукове оформлення вистави, часом гарна акторська робота, ще десь — сценографія. Але загалом — трохи сумно. Театр перестав виконувати функцію чогось важливого в житті українців. Враження таке, що серед його діячів утрачено азарт, бажання боротися за першість на театральному олімпі.
За результатами щорічної київської театральної премії "Пектораль", попереду театрального руху був Театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра. Вистава "Черга" за п"єсою сучасного одеського драматурга Олександра Марданя отримала дві статуетки. За найкращу режисуру відзначено Дмитра Богомазова, а за жіночу акторську роботу першого плану — Лесю Самаєву.
Та на жаль, для Марданя успіхом "лівобережна" вистава завдячує виключно режисерській інтерпретації. Під час перегляду складалося навіть враження, що режисер вигадав і запропонував на розсуд глядачів свою, а не написану автором історію, та витончено прописав яскраві та дотепні характери героїв.
Сучасний драматург узагалі-то вибрав для здійснення постановок драматургії на сценах театрів України дуже влучний хід. Він пропонує власні тексти, а для надійності сам їх і фінансує. Як наслідок, майже в кожному регіоні йдуть вистави за Марданем.
Проте тексти одесита примітивні. Діалоги між персонажами прописані на основі анекдотів 1990-х років та наче пов"язані між собою монологами гумористів зі "Сміхопанорами". Хоча теми для обговорення автор піднімає вельми серйозні, акцентуючи увагу на відомих пороках всесвіту та біблійних заповідях.
Режисер Дмитро Богомазов у виставі відходить від прямих, чи то "лобових", авторських паралелей. Вибудовує всю дію через перебільшену та нелогічну пластику акторів. Чим і викликає у глядацькій залі вибухи сміху. У такий спосіб режисер не тільки висміює вдачу та жорстоку реальність наших днів, але й вселяє надію, що наше сьогодення не тільки буде видозміненим, але обов"язково — на краще. За його концепцією, наші реалії залежать не від вищих сил, як вважає автор, а виключно від нас із вами. Тотожні авторським моральні принципи режисера зовсім ненав"язливі, а через це б"ють не в брову, а в око.
Отже, такою була одна з найкращих вистав минулого сезону. У чомусь вдала, в чомусь суперечлива.
Майже в кожному регіоні йдуть вистави за Марданем
Несподіванкою сезону стало запрошення до Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка львівського режисера Володимира Кучинського. Як наслідок — "Посеред раю на майдані..." з Богданом Ступкою в головній ролі. На жаль, вистава про життя і творчість Франка виявилася досить млявою, без режисерського відношення до такої грандіозної фігури. Однак привілей її в тому, що "франківці" чи не єдиними з театрів Києва зреагували на 150-річний ювілей Каменяра та філософа. Безперечної уваги у виставі заслуговує робота львів"ян — сценографа Володимира Кауфмана та костюмера Наталки Шимін — образна та фантасмагорична.
Інша "подія" сезону — в Києві майже припинено фестивальний рух.
Славнозвісний "Київ травневий" торік пройшов у вересні. І навесні 2007-го театральній спільноті знову не пощастило — нестабільна політична ситуація, на Майдані намети. Добрий привід для держави для того, щоб практично згорнути фестиваль. Мовляв, нема де проводити акції вуличних театрів, бо "кольоровим" гостям міста буде незручно. Отож, міський департамент культури і мистецтв виділив кошти лише на кілька майже символічних, і то камерних фестивальних акцій. Хоча директор фестивалю і художній керівник театру "Сузір"я" Олександр Кужельний і переконував: ви нас профінансуйте, а ми в такий спосіб переключимо увагу громадян із жорстоких реалій дійсності на прекрасне та вічне. Було відмовлено.
Ледь помітною тінню пройшов київський фестиваль моновистав "Маріє". Жодної рекламної акції, цілковита відсутність афіш. Відомості про нього передавалися тишком-нишком — серед любителів та цінителів прекрасного.
Одне слово, держава продовжує ігнорувати театр. Він її також ігнорує. І хоча й пошепки, та продовжує говорити про вічне та прекрасне.
3 
1
Коментарі