Минулого тижня з'явилися два державні акти, які мали б допомогти в боротьбі з корупцією. Президент видав указ про порядок проведення спецперевірки кандидатів на держслужбу, а Міністерство юстиції — указ про Єдиний державний реєстр осіб, притягнутих до відповідальності за корупційні діяння.
— Розробка реєстру витікає із Закону "Про запобігання корупції", — зазначає президент творчого об'єднання "ТОРО" Олексій Хмара, 30 років. — Із 1 лютого його вестиме Мін'юст як частину Єдиного державного реєстру судових рішень. Однак реєстр корупціонерів після утворення залишатиметься фактично закритим для громадськості. Адже інформацію з нього можна буде отримати лише зі згоди особи, щодо якої є запит. Тобто корупціонера.
Відомості в реєстрі будуть без зазначення прізвищ. То який у цьому сенс?
— Реєстр потрібен для того, щоб кожен кандидат, який хоче працювати на державній службі, міг пройти обов'язкову спеціальну перевірку. В Україні понад 300 тисяч держслужбовців. До них держава і суспільство мають пред'являти високі стандарти щодо доброчесності. Реєстр має три функції. Виховну — щоб чиновники остерігалися чинити корупційні дії. Якщо потрапиш до реєстру, то два роки не зможеш знайти роботу, пов'язану з держслужбою. Контролюючу функцію держави — за особою, яка потрапила до реєстру, спостерігатимуть. Третя функція — громадського контролю — не реалізована. Бо доступ до всіх даних реєстру матимуть лише працівники Мін'юсту чи правоохоронці.
Теоретично відомості з реєстру можуть отримати багато людей. Наприклад, кожен, хто хоче влаштуватися на роботу в банк чи міжнародну компанію, може надіслати запит щодо себе. Тим самим довести, що не є корупціонером.
В інших країнах теж діють схожі реєстри корупціонерів?
— Єдиних антикорупційних стандартів у світі не існує. Є рамкові угоди, яких зобов'язані дотримуватися всі країни. Мінімально допустимі стандарти зафіксовані в антикорупційних конвенціях Ради Європи та ООН. Україна — одна з небагатьох держав, яка не може їх виконати. Що вища посада службовця, то більше відомостей про нього мають бути доступними для суспільства. Закон "Про доступ до публічної інформації" в Україні був виписаний із такої логіки. Але кілька днів тому Конституційний суд України заборонив поширення конфіденційної інформації про особисте життя чиновників. Під заборону потрапили відомості про майновий стан держслужбовця, про події за його участю або членів його сім'ї, а також про майновий стан близьких родичів, про стан здоров'я держслужбовця тощо. Суд визнав, що розголошення такої інформації є втручанням у приватне життя чиновника і карається позбавленням волі до п'яти років. Мін'юст, створюючи реєстр корупціонерів, виходив із цього рішення. Наявність судимості держслужбовця трактують як приватну інформацію. Це неправильно.
Мережа громадських організацій України, до якої входить ваше об'єднання, почала формування власного реєстру корупціонерів. Звідки братимете інформацію?
— Виключно із публічних джерел. Щодо багатьох держслужбовців з'являються критичні публікації в пресі, проводяться журналістські розслідування. Але часто на них немає реакції з боку правоохоронців. Спираючись на такі публікації та дослідження громадських організацій, ми хочемо створити свій реєстр "колядників" із максимально широкою інформацією про "подвиги" корупціонерів. Якщо будуть судові позови, спиратимемося на міжнародні стандарти відкритості інформації про публічних осіб.
7 
1
Коментарі
1