На зустрічі країн "Великої двадцятки" в Санкт-Петербурзі Володимир Путін переконував Барака Обаму не завдавати авіаудару по Сирії. До цього закликає і Ватикан. Американський президент налаштований атакувати. Військові бази в Туреччині приведено в бойову готовність. Бажання відправити літаки підтвердила Франція.
У країн-сусідів Сирії та основних світових гравців сформовані позиції щодо конфлікту. Про їхні мотиви розповідає 57-річний Сергій Толстов, директор департаменту трансатлантичних досліджень Інституту світової економіки та міжнародних відносин Академії наук.
США. Барак Обама давно має на меті повалення уряду Асада, — пояснює Сергій Толстов. — Чекав слушного приводу втрутитися. Хотів фінансувати опозицію в Сирії і надавати їй воєнну допомогу, однак Конгрес у цьому відмовив. В американській воєнній доктрині є положення про військове реагування проти урядів, які застосовують хімічну та біологічну зброю. Зараз цю норму задіяли.
Штати хочуть змінити розстановку сил на Близькому Сході — усунути Асада як союзника Ірану та Росії, а також завадити Китаю створити новий трансазійський торговий шовковий шлях.
Туреччина. Була одним з організаторів і спонсорів громадянської війни в Сирії. Напевно, зацікавлена в територіальній дезінтеграції країни. Не відмовиться повернути собі контроль над регіоном довкола міста Алеппо, на який здавна претендує. Також може окупувати курдські анклави Сирії, щоб перешкодити створенню Курдистану. Ліквідація Сирії дозволить Туреччині посилити вплив на Близькому Сході.
Ізраїль. Давній ворог Сирії. Між країнами досі не підписано мирний договір, час від часу відбуваються військові конфлікти. Сирія активно фінансує антиізраїльські рухи в сусідніх країнах. Єрусалим також не проти розпаду Сирії і першим ділом посилить контроль над Голанськими висотами.
Китай. На китайських картах новий Великий шовковий шлях іде через Казахстан, Пакистан, Іран, Ірак на Сирію і виходить на Середземне море. Інший — через Казахстан, Росію та Україну виходить на Чоп. Китай будує автошляхи й залізниці або допомагає фінансувати ці будівництва. Вже прокладено дорогу через Казахстан, Узбекистан, Туркменістан.
Офіційно Пекін дотримується політики мирного співіснування, заперечує використання сили. Вважає військове втручання в будь-яку країну незаконним.
Саудівська Аравія. Фінансує сирійську опозицію. В саудів є власний проект ісламського перезавантаження Близького Сходу. Від військово-націоналістичних урядів, на кшталт Асада, вони хочуть позбавитися. Хоча не факт, що в результаті владу в Сирії чи її частинах отримають люди, менш радикальні за нинішній уряд. Також в Аравії є бажання послабити Іран. Без Сирії він позбавиться одного з основних союзників.
Росія. Політики, які можуть замінити Башира Асада, для Москви неприйнятні. Вона втратить вплив на Сирію. Направила свої кораблі до сирійських берегів. Це давня традиція відповіді на американську військову присутність. Росія не атакуватиме США чи союзників. Так американці зваженіше підходитимуть до військового втручання.
Франція. До середини минулого століття Сирія, як і сусідній Ліван, були підконтрольні Франції. Мабуть, вона прагне відновити вплив у цих країнах. Але Франція вже не велика держава, тому пояснити її готовність нанести авіаудари по Сирії непросто. Можливо, хочуть продемонструвати США свою роль як самостійного союзника.
Велика Британія. Країна вагається, чи втручатися. Уряд не хоче набувати іміджу екс-прем'єра Тоні Блера: той одразу відправляв контингент у країни, де воювали Штати. Були невиправдані жертви. Нинішній уряд береже внутрішньополітичну стабільність. Також у британців зараз немає великої наснаги воювати.
Ліван. Не може не підтримувати Асада, тому що інакше залишиться з Ізраїлем один на один. Той декілька разів бомбардував і окуповував країну.
Іран. Якщо коаліція усуне Асада, Іран опиниться в ще більшій ізоляції. Посиляться позиції Туреччини — прихованого конкурента Тегерана в регіоні. Іран може послати загони гвардії чи якісь спецчастини, які допомагатимуть Асаду.
Йорданія. Свого часу палестинських біженців у цій країні стало так багато, що вони ледве не скинули короля. Нині сирійських — у Йорданії понад півмільйона. Керівництво країни боїться повторення ситуації. Головне, чого хочуть в Аммані — припинення конфлікту.
Ірак. Стоїть на позиції політичного врегулювання. Власний досвід іноземного військового втручання змушує керівництво країни переконувати, що це лише дестабілізує становище в регіоні.
Кіпр. Економічно й політично зацікавлений у припиненні кризи в Сирії. Вирішив зайняти спільну позицію разом з Туреччиною. Це буває рідко, адже Кіпр і Туреччина — вороги.
Імовірність розпаду Сирії на дрібніші утворення, частина з яких відійде іншим державам, висока, підсумовує Сергій Толстов.
— Різні етнічні та релігійні групи всередині Сирії мають свої інтереси. Ці групи займають кругову оборону й фактично тримають контроль над своїми територіями, намагаються нікого туди не допускати. Це зробили вірмени й курди. Передчувають, що повалення уряду Асада призведе до різанини, тому що бойовики опозиції більше нічого не вміють.
3 
1
Коментарі