Літній Париж нагадує розпечену сковорідку. Менш за все французька столиця здатна викликати спогади про холодний помаранчевий листопад 2004-го.
Але саме через нього кожен паризький співрозмовник прагне висловити тобі симпатію, захоплення, повагу. Бо для французів революція — це як пісня, а оскільки свої вони вже відбули, то ще з більшою цікавістю стежать за закордонними.
— Дев"яносто дев"ять відсотків французів дізналися про вашу державу восени 2004-го. Це характерно для більшості країн — "старих" членів Євросоюзу, — запевняє журналіст газети "Експрес" Бернар Гетта, який працював тими революційними днями в Україні. Справді, так званий пострадянський простір був і досі залишається для багатьох "Росією". І справа не стільки у проблемах з географією, скільки у відсутності дій з самоідентифікації з боку екс-братніх республік. До того ж французи історично люблять росіян. "В генах у всіх нас закладено те, що Росія — наш союзник", — каже мсьє Гетта.
Частина вітчизняних політиків й урядовців сприймають це ледь не трагічно. Прихильники тези про "антиукраїнську" Францію полюбляють нагадувати, як французький президент спромігся вперше відвідати незалежну Україну лише 1998 року. Щоправда, Київ також відзначився: після того як 2001 року тодішнього посла у Франції Анатолія Зленка призначили міністром закордонних справ, посольське крісло було порожнім понад 2 роки! Так чи інакше, раніше україно-французькі стосунки надто вже теплими назвати було важко і якихось видимих перспектив їхнього поліпшення не спостерігалося. Все змінила така симпатична французам помаранчева революція.
— Інтерес до України зріс ще до виборів — переконаний, утім, Арно Дюб"єн, 30 років, дослідник з паризького Інституту міжнародних і стратегічних відносин. Він легко оперує українськими прізвищами й фактами, демонструючи гарне знання тематики. — Уявлення про те, що Франція не цікавиться Україною, ігнорує її — швидше міф, аніж реальність.
На громадську думку, членство України в ЄС зовсім не є проблемою
— Ще 2003 року ми визначили відносини з Україною як пріоритетні, але ж тоді був Кучма, — розповідає "не для преси" високопоставлений французький дипломат. Він називає "новим поворотом у стосунках" червневі візити Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко, розповідає про численні амбітні плани. Хоча й відверто заявляє: "Але найголовніше для нас — це Росія. Наша кінцева мета полягає в тому, щоб ця країна демократизувалася, стабілізувалася, провела реформи. І ми вважаємо, що демократизація України може бути ключем до подібних процесів у Росії. Якщо росіяни побачать позитивні зміни у вас, то й самі вимагатимуть таких". У французькому МЗС добре знають, що хвилює Україну. "Ми не хочемо, аби ви думали, що ми поблажливі до Росії, — додає співрозмовник. — Ми все бачимо: що Путін підтримував Януковича; що Москва критикує Лукашенка, але він її цілком влаштовує; що вони таємно підтримують сепаратистів у Південній Осетії та Абхазії. Ми й далі пояснюватимемо Росії, що неправильно намагатися зберегти свій вплив на колишні радянські республіки, діючи такими способами, як нині".
Завдяки своїм енергоресурсам, Росія є й буде регіональним пріоритетом для найвпливовіших західних країн, і з цього не треба робити трагедії. Для України ж важливо, аби ця ситуація не шкодила її відносинам з Європою. У випадку з Францією це цілком реально. І є всі підстави для того, аби вже незабаром у масовій українській свідомості Париж перетворився із "союзника Москви" на хоча й не надто афішованого, але друга Києва.
Україною зацікавилася здебільшого байдужа раніше французька преса.
"Загальною проблемою наших газет було те, що вони замовляли статті про Україну кореспондентам, базованим у Москві, — говорить журналіст-міжнародник з газети "Круа" Ален Гіймоль, 39 років. — Звичайно, вони намагалися бути об"єктивними, та все ж трактування подій було деформованим. Але тепер, після революції, справи покращали. Багато моїх колег побували тоді в Україні, провели там по кілька тижнів, їм сподобалася країна..." Сам Ален Гіймоль є давнім, "дореволюційним" українознавцем, працював кореспондентом у Києві ще в середині 90-х. Був, звичайно ж, "на революції", видав присвячену тим подіям книжку "І навіть сніг був помаранчевий". Ален каже, що інтерес до України прокинувся і в науковому паризькому середовищі. "Ще не так давно дуже мало людей звідти вважали, що спеціалізуватися на Україні може бути перспективним для кар"єри, — розповідає він. — Але тепер як на біржі — українські акції відразу ж підскочили! І думаю, що надовго. Позитивне ставлення є і серед політикуму та бізнесових кіл. Щоправда, політики розуміють, що рано чи пізно доведеться приймати Україну в ЄС. І замість того, щоб радіти з цього приводу, вони бідкаються — ой, як це буде складно..."
Для України давно вже лакмусовим папірцем на "дружність" тієї чи іншої європейської держави є ставлення її до нашого членства в Союзі і в НАТО. Франція, як вважали у Києві, до лав друзів тут явно не входила.
Щоправда, посол України у Франції Юрій Сергєєв, 49 років, з цим категорично не згоден. "Наше суспільство хтось переконав, що єдина країна, яка не хоче бачити нас у Європі, — це Франція!" — обурюється він. У нього багато доказів протилежного. Наприклад, ще за "старорежимних" часів французи погодилися на візову лібералізацію з Україною. Було вже підготовлено угоду, але Париж не хотів підписувати документ "з Кучмою". Згодом, у лютому, французи запустили основні положення її і без підписання, оскільки Україні на той час переговори зі спрощення візового режиму запропонував Євросоюз як такий. А україно-французьку угоду передали до Брюсселю як своєрідну "шпаргалку" для вироблення позиції ЄС.
Справді, якогось несприйняття європейських перспектив України в Парижі не відчувається. "На громадську думку, членство України в ЄС зовсім не є проблемою", — переконаний Бернар Гетта. " Доцільно, щоб нова угода між ЄС та Україною містила перспективи членства вашої держави — це буде в інтересах обох сторін", — каже сенатор Серж Вінсон, 56 років, голова комісії із закордонних справ та з питань оборони.
У французькому МЗС дещо стриманіші, а швидше — прагматичніші. "Перспективи вашого членства в ЄС залежать від двох чинників — розвитку ситуації в Союзі і в Україні", — пояснюють там. Кілька місяців тому французи сказали "ні" конституції Євросоюзу, і їхні керманичі тепер осмислюють процеси, що відбуваються всередині ЄС. "Франція не братиме додаткових зобов"язань, доки не буде забезпечено стабільну конструкцію Союзу, — говорять дипломати.
Навряд чи Києву слід надто перейматися такою обережністю. Тим більше, що кілька місяців тому проведене у п"яти найбільших країнах Євросоюзу соціологічне опитування дало сенсаційний результат: 58% французів висловилися за членство України в ЄС. А у Європі речі, подібні до членства в Союзі, остаточно вирішують не політики чи дипломати, а саме люди.
Коментарі