Віктор Янукович, а поряд Європа. Нічого дивного. Як і в будь-якому гуртожитку, в світі дуже часто трапляються негармонійні сусідства. Але все було б нормально, якби Янукович не став прем"єр-міністром України. Тої, що ніби хоче бути не сусідою об"єднаної Європи, а її частиною.
Досі будь-яких щирих симпатій до європейського майбутнього держави Віктор Федорович не виказував. Зрозуміло, багатьом зараз в Україні дуже хочеться вірити в переродження нового прем"єра: чи то під впливом Універсалу національної єдності, чи то особисто президента Ющенка. Можливо, когось розчулило недавнє, під гаслами національного єднання, дійство. Та краще втертися.
Варто подивитися на команду Януковича та її інтереси. Наприклад, другою особою в уряді є Микола Азаров — головний ідеолог участі України в Єдиному економічному просторі з Росією, Білоруссю та Казахстаном. Дивною була б поява проєвропейських настроїв і в гуманітарного віце-прем"єра Дмитра Табачника. Радником Януковича із зовнішньої політики є Анатолій Орел — колишній керівник Головного управління з питань зовнішньої політики в адміністрації Кучми, одна з відверто проросійських постатей української дипломатії. А є ще міністр палива й енергетики Юрій Бойко — один із лідерів виборчого блоку "Не ТАК!", з яким лише Вітренко могла б посперечатися в агітації проти НАТО і за вступ до того ж ЄЕП.
Орел — одна з відверто проросійських постатей
Зокрема, тепер цей виразно проросійський Юрій Бойко вестиме з Росією переговори щодо умов постачання в Україну газу. Зрозуміло, дешеве блакитне паливо дуже потрібне великому капіталу з Партії регіонів — їхні підприємства газоємкі. А ціна на газ — відомий геополітичний інструмент Росії: що лояльніша Україна, то дешевшим може бути для неї товар. І навпаки — що більше прагнутиме до ЄС чи того ж НАТО, то менше прибутків отримуватимуть Ахметов та інші. Можливі й інші варіанти розміну зовнішньої політики на певні економічні інтереси.
Шість років тому тодішній міністр закордонних справ Борис Тарасюк завзято переконував Захід у тому, що Україна рухається до Європи — насправді ж усім було очевидно, що Кучма веде її зовсім не туди. Зараз Україна з Януковичем і тим-таки Тарасюком має всі шанси повернутися до сумнозвісної Кучминої багатовекторності та фальшивої проєвропейської риторики. І новий старий міністр буде аж ніяк не запорукою недопущення цього, а такою собі ширмою, за якою намагатимуться все приховувати.
Не варто тішитися тим, що формально зовнішня політика залишається за президентом. Не зможе, наприклад, Ющенко добитися вступу України до Світової організації торгівлі, якщо цього не захочуть уряд і коаліція. Можливо, президентові вдаватиметься час од часу хіба що стримувати якісь різкі антиєвропейські рухи. Але це не буде поступ вперед, до Європи.
5 
1
Коментарі