"Зараз ми живемо ніби в період Руїни XVII століття"

 

Заступник директора Інституту історії Академії наук Станіслав Кульчицький, 69 років, вважає, що радянська система розпалася 15 років тому через боротьбу горбачовського та єльцинського кланів, а підписання Універсалу національної єдності не є історичною для України подією.

Що ви виокремили б із 15-річної історії української незалежності?

— Насамперед слід сказати, що радянська система розпалася не завдяки національно-визвольній боротьбі, як багато хто думає. Це сталося внаслідок протистояння між різними кланами в самій Москві. То була боротьба горбачовської та єльцинської політичних еліт.

Тоді існував союзний центр на чолі з Михайлом Горбачовим та союзні республіки, у тому числі й Російська Федерація. В усіх радянських конституціях був пункт про те, що кожна має право на вихід із Союзу. От і почали вони це реалізовувати — спочатку через Декларації про державний суверенітет, а потім через проголошення незалежності. Путч це прискорив.

Для людини п"ятнадцять років — перехідний вік, становлення характеру. А як із країною?

— Уявіть великий біґборд. На ньому зображено дитину спочатку в п"ять років, згодом — у дев"ять, а тепер уже в п"ятнадцять. Так і кожна країна має свою історію. У нас це — Київська Русь, далі Козацька держава за часів Богдана Хмельницького, потім — Українська Народна Республіка на початку XX століття, радянська Україна і — нова незалежна держава.

Та й у цій Україні є багато людей, у яких ще залишилася звичка жити в єдиній великій країні. Це сильно впливає на державотворення.

З яким історичним періодом можна порівняти нинішню  ситуацію в Україні?

— Зараз ми живемо ніби в період Руїни XVII століття, після блискучих перемог гетьмана Богдана Хмельницького. Тоді всі попередні перемоги виявилися марними, не залишилося жодних перспектив. Так само й сьогодні.

Протягом попередніх двох століть було багато історичних подій. У двадцятому — утворення Центральної Ради, проголошення Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки. Згодом їхнє об"єднання 1919 року. Нарешті, свято соборності.

У нинішньому ж столітті жодних знаменних історичних подій в Україні поки що не було. Звісно, крім помаранчевої революції.

Та єднає ці два століття те, що всі події в Україні виштовхують наших людей за межі Батьківщини. Вони стають заробітчанами за кордоном. І в цьому наша основна трагедія. Держава так і не спромоглася створити умов для продуктивної праці.

Що значитиме помаранчева революція в історії України?

— Вона довела, що український народ — не біомаса, як про нього казали вітчизняні політики. Він виявився народом. Тому в нас ніколи не буде так, як у Росії. Помаранчева революція — це вихід народу на історичну арену. Ми повстали проти свого сплюндрованого права на вибір, який законно маємо раз на чотири або п"ять років. От і вся суть революції.

Про Лукашенка теж усі думають, що він проросійський

Та загалом потрібно відокремити саму революцію від тих людей, які стояли на Майдані. Бо стояв там навіть Микола Азаров. А тепер кожен звинувачує один одного в зраді ідеалів.

Хто з сучасних політиків залишиться в історії?

— Віктор Ющенко. Він — людина високої моралі. Та це, на жаль, у політиці високо не цінується. Леонід Кучма увійде в історію як талановитий адміністратор. У цьому він на три голови вищий за нинішнього президента. Кучма зробив багато позитивного. Лише під час свого другого президентства пішов шляхом найменшого опору.

Рішення Віктора Ющенка щодо прем"єрства Віктора Януковича також зіграє свою роль. Цим він-таки посприяв єднанню сходу і заходу країни. Хоча це дві абсолютно різні частини України з різним менталітетом. Західна Україна не була під тиском царської Росії, тому має більш вільну свідомість. Східна ж досі не позбавилася "совковості". Вона звикла до економічної залежності від Росії.

Та проблема всієї нашої політики в тому, що в Україні не сформовано політичної нації.

Яка з політичних сил України вже зіграла свою історичну роль?

— Безумовно, це комуністи та соціалісти — уже давно зіграли свою роль, просто не хочуть з нею розпрощатися. Це — уламки колишньої тоталітарної партії, у яких немає майбутнього.

Українські соціалісти не схожі на західних. Вони більше тяжіють до комуністів. Компартія ж загальмувала розвиток суспільства на території всієї Східної Європи. Бо Західна вже давно перебуває в постіндустріальному стані, коли технології не залежать від вугілля, сталі тощо. Ми ж відстали на декілька етапів. Тому нас зараз не приймуть ні в який Європейський Союз.

Усі інші сучасні політичні партії в Україні залежать від спонсорів. Це — партії-маріонетки. Діють лише тому, що Конституція дозволяє їм існувати.

Чи можна провести паралелі між сучасними українськими лідерами й колишніми?

— Сучасні ні на кого не схожі! Вони унікальні. Кожен з них прагне досягти безмежної влади. Утім, ця риса існувала споконвіку. Ми не вміємо бути справжніми демократами, хоча багато про це говоримо.

Он підписали Універсал. Та це не є історичною подією. Адже в ньому записані положення вже існуючої Конституції. Тобто сам по собі цей Універсал нічого не важить.

Чи можна порівняти Віктора Януковича із так само проросійським Павлом Скоропадським?

— Про білоруського президента Олександра Лукашенка теж усі думають, що він проросійський. А він пробілоруський. Так само Янукович. Еліті, яка відстоює інтереси Партії регіонів, вигідно йти до Світової організації торгівлі. З іншого боку, і від Росії ми нікуди не дінемося. Надто багато українців русифіковано.

×