Днями у дворі мене перепинив сусід. До Валерія приїхала родичка з окупованого Донецька. Власне, цікавив її не Київ, а Харків, де вона оформила собі пенсію й тепер періодично отримує. До столиці вона прибула трохи розвіятися. Валерій подався до фірмового магазину по солодощі, щоб побалувати гостю смаколиками. Та родичка запротестувала: "Тільки не "Рошен"! У нас цим "Рошеном" весь Донецьк завалений. Раніше були і АВК, і "Житомирські ласощі", а тепер — лише порошенківські". От здивований сусід і перепинив мене, щоб спитати: "Як таке може бути?"
Зізнаюсь: я не належав до тих, хто дивився на Порошенка крізь призму непроданого "Рошена". Хай Петро Олексійович реалізує те, що належить президентові у вкрай складній історичній, політичній та економічній ситуації, думалося. Хай Україну виведе з ганебного тупика на європейську дорогу. А бізнес — не Порошенко ж, зрештою, займатиметься примноженням шоколадних потоків у період служіння країні. Реальна війна на Донбасі, численні зовнішні та внутрішні загрози цього фізично не дозволять.
Та й по-людськи шкода, думалося, виплекане і вирощене раптом взяти — і продати. Це для нас "Рошен" — просто бізнес-імперія, а для Петра Олексійовича — рідне дитя, творіння розуму і рук, безсумнівний творчий, якщо хочете, успіх. Можливо, єдине, що є і залишиться після нього зі звершеного і завершеного. Політична кар'єра подібного успіху поки що не обіцяє. Порошенко ще котить свого каменя на вершину, і ніхто не поручиться, що ця його праця не виявиться сізіфовою.
А ще, на мою думку, проданий "Рошен" нікого не заспокоїть. Суспільна увага перемкнеться на виручені мільярди. Люди подумки і вголос дорікатимуть, що йде війна, а Порошенко он на якій грошві сидить. Не виходити ж йому знову на трибуну, як вже було, коли під оплески Майдану пообіцяв вимостити за власний кошт закопчену й наполовину розібрану Європейську площу. Не та ситуація. Та й гроші не ті.
Схоже, приблизно так розмірковує і Петро Олексійович. І вже, мабуть, як справжній господар слова, зокрема — сказаного під час штурму президентського крісла, готовий узяти це слово назад. І готує суспільство до цього свого рішення. Саме так слід розцінювати його недавнє інтерв'ю австрійському виданню Kurіer. Порошенко заявив, що "добровільно дистанціювався" від свого бізнесу, передавши активи в управління західним інвестиційним компаніям. "Це найбільш цивілізований механізм". Його діяльність на посаді президента, мовляв, ніяк не пов'язана з бізнес-інтересами. І взагалі, у світі чимало багатих людей, які займаються політикою. І це є цілком нормальним явищем.
Найприкріше не те, що Порошенко передумав. А те, що заява пролунала після оприлюднення інформації про 100 мільйонів рублів податків, які його російська філія — кондитерська фабрика у Липецьку — сплатила 2014 року до бюджету РФ. Нам весь час розповідають про гоніння на бізнес Порошенка у Московії, а насправді він процвітає. І посильно підтримує Кремль у непростій для нього війні з Україною.
Порошенко не хоче зрозуміти, що бізнес, який, серед іншого, живить збройні сили РФ, не продавати треба — кидати якнайшвидше, аби не постати в очах співвітчизників зрадником, який фінансує загарбників українських земель.
І тепер от свідчення очевидців про завалений порошенківськими цукерками окупований Донецьк. Безглуздо припускати, що це Путін жене їх своїми конвоями, аби скомпрометувати нашого лідера. Навряд чи можливо також, що для милої президентському серцю продукції зробили виняток, забороняючи ділові зв'язки з окупованими територіями. Залишається одне: "Рошен" жене на Донбас контрабандні фури. І тамтешні лідери, згідно з домовленістю (кого з ким і на якому рівні?), не лише приймають, а й дають рошенівській продукції офіційну зелену вулицю.
Проте я не робитиму такого припущення. Адже так можна додуматися й до того, що шоколадна бізнес-імперія президента України сприяє фінансовому зміцненню не лише Росії, а й "ДНР", яка також є нашим збройним ворогом. І що ця бізнес-імперія має пряму зацікавленість у нинішньому статус-кво Донбасу.
4 
1
Коментарі