Розклад такий, що кремлівському коротуну краще б лягти на дно і затаїтися. Але як тут ляжеш, коли з одного боку цокає американський годинник, заведений на 180 днів (протягом цього терміну ухвалені наприкінці липня санкції вимагають від фінансової розвідки США надати всі відомості про активи російського керівництва на Заході. — ГПУ). А з іншого — наближаються президентські вибори, а йти на них ні з чим. Хоч розірвися.
А тут ще дихають у спину люди, які до протистояння з Заходом слугували надійною опорою. Буде кепсько, якщо він не відведе загрозу персональних санкцій, суворість яких вимірюватимуть наближеністю до президента.
Путін розуміє, на послаблення заокеанського зашморгу особливо розраховувати не доводиться. Тож дипломатичні зусилля незграбного Сергія Лаврова (міністр закордонних справ Росії. — ГПУ) носять переважно інерційний характер і розраховані на випадок — раптом у США купляться на вдавану готовність до компромісів. Як робить багато хто на старому континенті.
Щодо Європи Кремль дотримується тактики залякування, нарощування загроз. Мовляв, Америка Америкою, вона може й здатна захиститися від наших ракет, а ви — ось, у зоні досяжності.
І, попри застереження, й далі мілітаризує анексований Крим. Продовжує бойові дії на Донбасі, устами тамтешніх маріонеток періодично заявляючи про готовність вихлюпнути війну за межі захоплених територій і навіть України.
Засилає підводні човни у води, прилеглі до Балтії та Скандинавії.
Збурює повітряний простір то з боку Іспанії, то з півночі континенту.
Вже з півроку тримає в нервовій напрузі оголошенням про навчання "Захід-2017" на території Білорусі, утаємничуючи їхні реальні масштаби та кінцеву мету. Європейцям не залишається кращого, як пригадувати, що кульмінацією "Заходу-2009" була імітація ядерного удару по Варшаві. А "Захід 2013" переріс у гібридну війну проти України.
Путіну конче потрібна нова війна. Вона б допомогла прорвати зовнішню ізоляцію і власну злиденну країну згуртувати.
Ідеально для цього підходило протистояння між США і Північною Кореєю. Кремль доклав чималих зусиль, щоб воно перейшло у гарячу фазу. Підживлював особисті комплекси корейського диктатора, допомагав здійснити "ракетний прорив". Зрештою, поставив ракетні двигуни, перевівши стрілки на Україну.
На щастя для світу, до обміну ядерними ударами не дійшло.
Мрія Путіна про війну із США на території Кореї за участі Китаю провалилася. А він уже бачив себе в переговорах з урегулювання світової війни й облаштування нового планетарного порядку, де б Московія посіла один із трьох домінуючих полюсів.
Лідер Північної Кореї Кім Чен Ин урятував свій народ від загибелі. Проте підвів свого московського наставника.
Тепер той має шукати інший вихід із ситуації. Адже й американський годинник цокає, наближаючи час, коли кремлівське оточення залишиться без капіталів. І до виборів півроку, а країна — на колінах.
Вибирати Путіну особливо немає з чого. Він спробує вичавити максимум із війни, що розпалив в Україні. І з так званих навчань на території Білорусі, яка зачаїлася у тривожному очікування.
4 
1
Коментарі