"ПТУ треба продати за гривню всім, хто захоче"

Професійно-технічні училища плодять безробітних та хронічно не встигають за потребами ринку праці, вважає економіст Українського аналітичного центру 48-річний Олександр Охрименко. Єдиний вихід із ситуації — відмова від державного фінансування ПТУ та перехід їх на баланси підприємств.

— Ніколи профтехучилище не готуватиме працівників, які потрібні ринку, якщо воно не прикріплене до реальних виробничих потужностей, — каже експерт. — Коли ПТУ при заводі, залізниці чи корпорації, воно працює. Якщо "універсальне", то живе тупо за рахунок державного чи місцевого бюджету. Тоді нікого не цікавить результат роботи, а лише державне фінансування.

Що робити з такими закладами?

— Хорошим кроком було б ліквідація профтехучилищ узагалі. Або в них треба раз і назавжди відібрати державне фінансування. Другий крок — продати за гривню всім, хто захоче. ПТУ не повинні бути підконтрольні державі, їх має фінансувати бізнес. Якщо треба, то корпорація утримує одне чи два училища. Ні — то нащо воно взагалі? Це гроші на вітер.

Є приклади успішної співпраці профтехучилищ та виробників?

— Усі ПТУ можна поділити на дві категорії — бутафорні та реальні. Останні працюють із корпораціями і підлаштовані під їх потреби. Наприклад, компанія "Авангард" Олега Бахматюка, яка спеціалізується на птахофабриках. Вони готують робітників, що працюють із сучасними технологіями. Випускають спеціалістів під потреби виробника, який розуміє, куди рухається ринок. Якщо він купив для фабрики італійські модулі для годівлі курей, йому треба фахівців, котрі на цьому модулі можуть працювати. Нащо йому спеціалісти для радянських модулів?

Чому деякі робітничі професії стають малооплачуваними?

— Зникає попит. А його зумовлюють новітні технології. Наприклад, у поліграфії була високооплачувана професія, пов'язана з набором шрифту. Сьогодні, через розвиток техніки і комп'ютерів, ця професія зникла. Так само в інших сферах.

Але держава досі рекламує вигоди робітничих професій. Говорять про брак кадрів.

— Це неправда. На заводах розуміють, що їм ці токарі не потрібні. Таким робітникам ставлять мінімальну зарплату, для звітності. У Фонді зайнятості також усвідомлюють, що ці професії мертві, але щоби створити враження, ніби робота є, продовжують брати їх у розрахунок.

Можна скільки завгодно розповідати про щасливу роботу токаря чи фрезерувальника. Проте коли хтось справді піде на завод, то збагне, що високу зарплату мають лише висококваліфіковані фахівці. Таких дуже мало. Новачок почнете працювати токарем другого розряду і матиме аж 1000 гривень. Кожен розуміє: аби дорости до аса шостого розряду із зарплатою 8 тисяч, треба час, хист і бажання.

×