Перед своєю останньою поїздкою до Москви прем"єр потрапила в інформаційну пастку опонентів. Юлія Тимошенко розуміла, що будь-яке закінчення газової війни й укладення угод буде розкритиковано як опозицією, так і главою держави.
У випадку підозріло низьких цін на газ її звинуватять у корупції та "здачі" національних інтересів в обмін на газові преференції. У випадку переходу на світові ціни звинувачення базуватимуться на тезі поразки України та "непідйомної" для населення й промисловості вартості газу.
Однак Тимошенко вкотре довела, що вона є чи не єдиним чоловіком в українській політиці й не боїться брати відповідальність на себе.
Чи могли бути умови для України кращими? Напевне так. Але лише до зриву переговорів у грудні 2008 року. Наявні умови — це ціна компромісу.
Він досить вразливий для критики, оскільки це завжди поступки з обох сторін. Лише наївна людина розраховувала, що після тривалої газової війни Україні й Росії вдасться виторгувати для себе суперсприятливі умови.
Публічні заяви Володимира Путіна та Дмитра Медведєва про ціни на газ для України у $450 суттєво обмежували їх можливості для маневру. У Москві своя політика і свої політичні розклади.
Навряд чи, якщо переговори проходили б безпосередньо за участі президента України Віктора Ющенка, вони б взагалі закінчилися результативно. Адже підоснова газової війни, окрім цілком об"єктивних факторів — бажання Росії забезпечити свій вплив на пострадянському просторі, дискредитація України як транзитера газу до Європи, участь "Газпрому" у приватизації української ГТС — мала в собі й суто суб"єктивний фактор: особисте несприйняття Путіним Віктора Ющенка та бажання російського прем"єра "помститися" за поразку 2004 року.
Про що ж конкретно домовилися прем"єри наших країн, яка ціна компромісу?
Ціна у $360 спершу шокувала. Як 2006-го шокувала ціна у $95 й майже у $180 торік.
Однак диявол, як завжди, криється у деталях. Стало відомо, що це ціна лише на перший квартал 2009-го (саме тут грає роль часовий лаг у шість–дев"ять місяців ціни на нафту, за якою вираховується вартість газу. Адже саме у той час — середина 2008 року — ці ціни сягли рекордних позначок).
Україна навряд чи купуватиме багато газу в першому кварталі. Адже їй необхідно на рік 55 млрд "кубів" російського газу. На сьогодні в наших газосховищах є приблизно 16 млрд "кубів" газу, закупленого ще за ціною $179,5. Отже, в опалювальний сезон газом ми забезпечені.
54 відсотки українців вважають, що краще сплачувати за газ за європейськими цінами й бути незалежними від Росії
Потім газова ціна буде знижуватися: у квітні–червні становитиме $270 за тис. куб. м, у липні-вересні — $219, у жовтні–грудні — $162. Що і складе середньорічну ціну у майже $230. А це вже не так убивчо.
Наших промислових "баронів" така ціна теж не влаштовує, їм подавай дешевше. Однак ніхто з них, отримуючи до цього надприбутки, не впроваджував енергозберігаючі технології. Тому виникає запитання: чому, наприклад, у Німеччині, Італії, Польщі тощо хімічна промисловість за ціни на газ у $400–500 є рентабельною, а у нас за ціни $230 — ні?
Незрозумілою спочатку була і домовленість про збереження ставки транзиту у $1,7. Та згодом усе стало на свої місця. Ця ставка багато в чому залежить від ціни на паливний (технологічний) газ. Чим вище вартість технологічного газу, тим вище ставка транзиту. Ставка на транзит у $4–10 встановлюється в тих країнах, що закуповують паливний газ за ціною $300–500.
Ціна на технологічний газ для України 2009 року буде навіть меншою, ніж торік: за різними даними — від $154 до $167 за тис. "кубів" (2008-го — $179,5). Тож Україна лише виграє від такого підходу. Тим більше, що посадовці вже заявили, що за такою ціною вони куплять 11 млрд "кубів" газу — замість необхідних 6,5 млрд для транспортування російського газу до Європи.
У всіх цих домовленостях непокоїть інше. А саме — що дочка "Газпрому" отримує можливість "відтяпати" 25% газового ринку України. Відносини з Росією неодноразово підтверджували істину: віддаси палець, відкусять руку.
Які ж наслідки для України має підписана газова угода?
Наслідок перший. Після укладення угоди 2010 року мінімізується вплив газового фактору на внутрішньополітичні справи.
Важливо, що укладені довгострокові угоди на 10 років. Не менш важливо, що в них закладено формульний підхід формування ціни на газ і транзит. Є надія, що в майбутньому буде виключений такий хід подій, коли президент або прем"єр наприкінці кожного року їде до Москви й домовляється про ціни на газ. І розповідає про свої перемоги, а опозиція — про його поразки.
Формульна ціна дозволяє формувати вартість газу практично автоматично. Для цього необхідно лише підставляти у цю формулу біржову ціну нафти (мазуту) із часовим лагом шість–дев"ять місяців.
Не менш важливо, що укладено прямий договір між "Газпромом" і "Нафтогазом", а отже, усунено "прокладку" — "РосУкрЕнерго", що паразитувала на енергетичному полі.
Наслідок другий. У Росії вибито з рук аргумент про дотування України, про пільгові ціни на енергоносії, а отже — обмежено її вплив на нашу політику. Адже не секрет, що пільгові ціни на газ Україні потрібно було "відпрацьовувати". Хочеш бути незалежним — плати світову ціну на газ. Приємно, що за даними останнього дослідження Національного інституту стратегічних досліджень, це зрозуміли майже 54% українців. Вони вважають, що краще сплачувати за газ за європейськими цінами і бути незалежними від Росії.
Наслідок третій. Укладення газових угод було необхідно для того, щоб остаточно не спаскудити міжнародний імідж України. У випадку подальшого затягування газової війни ми остаточно втратили б імідж як транзитера газу до Європи та країни, що здатна домовлятися й виконувати власні зобов"язання.
З другого боку, українсько-російська газова війна підтвердила: наша політична еліта не здатна об"єднуватися навіть у надзвичайних, кризових умовах.
1 січня 2009 року була спільна заява Віктора Ющенка й Юлії Тимошенко щодо газової кризи. Вона приємно здивувала. Але така єдність протрималася декілька днів. Секретаріат президента не забарився зі своїми негативними оцінками дій уряду, що не сприяло досягненню позитивних результатів на газових переговорах. Один із головних аргументів росіян: у них політичний бардак, і невідомо, з ким домовлятися.
Особлива розмова про опозицію. Так, вона має право і зобов"язана критикувати владу, пропонувати альтернативу державній політиці. Однак у випадку зовнішніх загроз треба діяти за принципом "не зашкодь": не зашкодь власній країні, захисту її національних інтересів.
Як приклад — діяльність опозиції в іншій державі. Паралельно з українсько-російською кризою відбувалася військова операція Ізраїлю в Секторі ґаза. Лідер ізраїльської опозиційної партії "Лікуд", колишній прем"єр-міністр Беньямін Нетаньяху, заявив, що не критикуватиме уряд, а навпаки зробить усе можливе для роз"яснення позиції Ізраїлю як всередині країни, так і ззовні. І це на тлі закінчення позачергової парламентської кампанії з виборів до кнесету.
Чи здатна українська політична еліта до таких дій? Питання, швидше, риторичне.
2 
1
Коментарі