Про стан української науки розповідає доктор фізико-математичних наук Максим Стріха, 50 років.
— Україна все ще має першорядну науку, яку весь період незалежності тримали в чорному тілі. В останні півтора року її знищують несистемними й систематичними діями. Так, вперше в Міністерстві освіти нема окремого департаменту, який опікувався б наукою. Це означає, що ніхто не моніторить здобутки університетських учених, не цікавиться результатами. Наука цій владі не потрібна.
Як змінилась якість вищої освіти?
— Технічні, природничі дисципліни залишаються на пристойно високому рівні. Просунулися історики. На економічних спеціальностях, у політології, юриспруденції системою став захист куплених дисертацій, безбожний плагіат. Це наслідки корумпованості держави, панування подвійних стандартів. Продажна еліта бавиться у кандидатів і докторів наук, в орденоносців.
Чи зупинився відтік науковців за кордон?
— Частково. Після колосальних утрат 1990-х настала певна стабілізація. З'явилася молодь, жадібна до науки. Але зараз ми можемо отримати нову хвилю відтоку. Наприклад, Київський університет імені Шевченка перевіряє Контрольно-ревізійне управління. Звісно, за вказівкою, без неї в нас нічого не роблять. Провідні вчені Академії наук роками працювали в університеті за сумісництвом. Зараз це витлумачили як фінансове порушення, частину людей звільнили. У результаті велика кількість курсів оголилися, викладачами терміново зроблять аспірантів чи кандидатів наук. Яка ж це академічна автономія, якщо в університеті не можуть навіть назбирати тих викладачів, яких хочуть? При цьому потерпають навіть неполітичні дисципліни. Бракує викладачів хімії, біології, фізики.
Що наука могла б давати державі?
— Тісний взаємозв'язок економіки й науки порушений. Провина у цьому не науки, а економіки, яка базована на застарілих низькотехнологічних сировинних галузях. Свою роль грає й те, що приватизовані великі підприємства іноземні інвестори перетворюють на майданчик для використання застарілих уже західних технологій. Правильний державний менеджмент міг би змінити ситуацію. З того, що зараз держава тратить на науку, створити щось неможливо. Усе тримається на ентузіазмі вчених.
Куди варто інтегрувати український науковий простір?
— Наші науковці беруть участь у численних міжнародних проектах, що й підтримує вітчизняну науку за відсутності задовільного державного фінансування. Наприклад, європейська Сьома рамкова програма має бюджет 50 мільярдів євро. Проте за ці гроші наші науковці змагаються на жалюгідних умовах. Ми можемо бути лише молодшими партнерами в когось. Бо не є учасниками єврозони.
Як альтернативу нам підкидають інтеграцію з російським науковим простором. Але фактично йдеться про підпорядкування української науки потребам російської. При цьому не беруть до уваги, що країни мають різні економічні та технологічні інтереси. Один із прикладів цього — драматична історія виробництва літака Ан-70.
Українським науковцям буде вигідніше працювати з російськими?
— З погляду на первинні інтереси, можливо, й так, бо науковий бюджет Росії у 30 разів перевищує кошториси українців. Правда, він у 20 разів менший, ніж витрачають на науку в Сполучених Штатах. До того ж для російської науки зараз далеко не найкращі часи. Наприклад, росіяни за походженням Андрій Гейм і Костянтин Новосьолов стали Нобелівськими лауреатами. Вони кажуть, що не отримали б такого визнання, якби залишилися працювати в Росії.
У чому причини невдач пострадянської науки?
— Орієнтованість на російську мову. Сучасна науково-технічна продукція на 90 відсотків англомовна. У вітчизняних наукових колах є ілюзія російської мови: наші професори думають, що це робить їхні праці доступними світові. Але хоч би скільки вони писали у московські наукові журнали — це не інтегрує їх у світову науку. У нас же Академія наук видає значну частину продукції російською. Це один з ідіотизмів нашого життя.
Україні треба видавати частину наукової продукції національною мовою й розвивати термінологію. Це потрібно для університетів. Іншу частину продукції слід видавати англійською.
2 
1
Коментарі