"На базарі навчальна література вже наполовину підробка. З'явилася книжка — за тиждень продають таку саму, на третину дешевшу. Але ні автору, ні видавництву вона вже не належить. Бізнес підробленої літератури оцінюється у десятки мільйонів доларів", — каже президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександр Афонін, 56 років.
Де підробляють книжки?
— На Київщині і Слобожанщині, в колишніх містах-супутниках багато підприємств оборонки. Зараз пустують цехи. Тому ставиться поліграфічне обладнання і вмикається верстат. На виставці в Москві я бачив апарат, який копіює книжку. Натискаєш кнопочку — електричні пальці гортають сторінки — і маєш підручник у м'якій обкладинці. Я не виключаю, що і в нас є такі технології. Може, простіші, але достатні, щоби за тиждень відтворити книжку, куплену на базарі. І виходить, що прибуток легального видавця — 20 відсотків, а в пірата — 200. За п'ять-десять років паперові підручники купуватимуть лише заможні. Решта користуватимуться електронними, бо це дешевше.
Правоохоронці тільки годуються зі столичної Петрівки чи Райського куточка в Харкові. Я звертався до президентів, прохав створити робочу групу при Міністерстві внутрішніх справ. Мого листа передавали вниз і вниз, доки не зателефонував оперативник років 24. При зустрічі він сказав: покажіть, на якій ятці вилучити контрафакт, бо мої повноваження на цьому закінчуються. Як вони можуть вийти на виробника?
Що ще допікає українському книговиданню?
— Чиновники скажуть: податку на додану вартість і на прибуток не платите — що вам іще треба? Але ці пільги працюють на потужного гравця з великими обіговими коштами. Українські видавці зараз як нещасні колгоспники з розпайованою землею. Близько третини видавництв зараз у стані напівбанкрутства. Нової літератури практично не видають, розпродують те, що на складах. Я запитував у колег із Біржового союзу видавців Німеччини, як їхні видавництва виживали під час кризи. Вони лише перепитали: яка криза? Минулого року продаж німецьких книжок зріс на 6 відсотків.
За 20 років в Україні не створили програми розвитку національного книговидання. Не фінансують досліджень Національної академії наук. Щоб забезпечити вищі школи підручниками, потрібна одна книжка на трьох студентів. Тобто за десятиліття ми мали мати 55 тисяч назв загальним накладом 450–500 мільйонів. А надрукували всього 26 тисяч назв, 29 мільйонів примірників. То звідки будемо брати нові наукові кадри?
Як видавці ставляться до наміру Міністерства освіти й науки запровадити у школах електронні підручники?
— Міносвіти має належати лише замовлений ним наклад. А сторіночки з підручників, які ми бачимо на його сайті, — це не контент, а порушення авторських прав. Але видавці мовчать, бо бояться втратити замовника на наступний рік.
У багатьох школах зараз є комп'ютери, навіть у селі. Але це "залізо", яке перетворюється на брухт, доки його привезуть і встановлять. Ще й коштує удвічі-втричі дорожче через корупційні схеми, тендери і доплати. Те саме може статися і з рідерами.
Нелегко буде і батькам, якщо доведеться викидати по 1000 гривень на місяць лише на заміну екрана. Бо що таке рідер? Стукнув його необережно краєчком об стіл, і він уже не працює.
Рідер мусять розуміти вчителі. Для цього треба провести всеукраїнський всеобуч, щоби діти не пояснювали вчителям, як користуватися пристроєм.
Потрібен буде ще центр обслуговування й доставки навчальних матеріалів. У школі мусять з'явитися дві нові посади: програміст, який налаштовує й перезавантажує рідер, і технолог, який може внести зміни у прилад. Дитина сама із цим не впорається.
Зрештою, діти зараз більше смартфонами користуються. Карта пам'яті на 10 гігабайтів — це вся бібліотека Вернадського. Інша річ, що копіювання, закачка, ксерокс — це знову ж таки порушення авторських прав. Тому слід створити депозитарій — величезний банк даних, який на законних підставах накопичуватиме інформацію і формуватиме пакети для дітей по класах, предметах, за станом здоров'я і так далі. Працю авторів доведеться оплачувати так само, як при створенні паперової книжки.
Чи зарадять цьому електронні книгарні?
— Продаж електронних книжок — нешвидкий процес і для Європи. Німці планують продати 60 мільйонів копій електронних книжок до 2015-го. Це на 80 мільйонів людей, забезпеченість яких комп'ютерами і доступом до інтернету не порівняти з Україною. Наші люди із сіл і райцентрів довіряють паперовим грошам. Тому електронні книгарні — перспектива навіть не наступних п'яти років.
3 
1
Коментарі
1