— Кремль ніколи не наважиться перетворити Захід на попіл, якби навіть і міг. Бо там — трильйони доларів російських олігархів, які вкрали їх у свого населення й інвестували в Європу та США, — каже політолог 41-річний Михайло Басараб.
Він підбиває підсумки 11-го Київського безпекового форуму, який відбувся 12–13 квітня.
— Чи захочуть вони знищити свої будинки в Лондоні, вілли на узбережжі Франції, Іспанії? Чи здатен Путін атакувати Нідерланди, де живе його донька й має велику транспортну морську компанію? Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров захоче зруйнувати США, якщо його донька є американською громадянкою? Російський капітал дуже глибоко вкоренився на Заході.
Головне — існує прірва між російськими і західними технологіями озброєнь. РФ просто карлик порівняно з ними. Також Росія критично залежить від експорту нафти й газу в Європу та фінансових запозичень із Заходу. У них є можливості в короткий термін змусити Путіна згорнути агресивну політику, навіть без застосування зброї.
Як змінилася позиція світової спільноти щодо війни в Україні за чотири роки?
— Динаміка у ставленні помітна. Але вона не задовольняє українців. Захід збільшив санкції проти РФ. Заяви щодо війни стали менш абстрактні за ті, що були 2014-го. Однак у нас немає стільки часу, скільки в західних держав. Щодня гинуть наші люди. А на Заході вважають правильним повільне стискання лещат довкола РФ.
Чи сприймають Європа й США цю війну як свою?
— Ні. Агресію Росії проти України розглядають як локальний конфлікт двох сусідніх держав. Західні політики демонструють обережність. Мовляв, із Кремлем ще можна якось порозумітися.
Росія розгортає на кордоні з Україною угруповання військ, які готові до ведення масштабної континентальної війни, заявив секретар Ради нацбезпеки та оборони Олександр Турчинов. Наскільки вона зараз реальна?
— Путін лякає ядерною зброєю. Однак це скоріше погрози, інструмент впливу на західні еліти, які не хочуть воювати. Вони живуть у достатку. Не готові до великого збройного зіткнення з Росією. Кремль це розуміє.
З Радянського Союзу у спадок РФ перейшла велика агентурна мережа із західних інтелектуалів, лідерів громадської думки, журналістів, активістів, політиків і навіть керівників держав. Наприклад, президент Чехії Мілош Земан, спонсорована Москвою голова французького Національного фронту Марін Ле Пен.
Путіну політичними засобами вдається дестабілізувати ситуацію — від Молдови до США.
Наскільки Україна готова до масштабної агресії?
— Росія може спробувати зайти далі в Україну, у балтійські держави. Щоб подивитися на реакцію Заходу. Це може статися в будь-який момент. Кремль не витримає масштабного протистояння із західним блоком. Розраховує, що той пожертвує Україною чи Балтією.
Якщо РФ почне велику війну, сили будуть неспівмірні. Найнебезпечніше — авіація. Може завдати ударів по критичній інфраструктурі. Солдатами і важкою технікою росіяни здатні дійти й до Лісабона. Але як контролюватимуть захоплені території? В Україні почнеться партизанський рух і тотальна протидія суспільства. Тому Росії немає сенсу розгортати велику операцію.
Як розвиватимуться події на Донбасі впродовж року?
— Нинішня ситуація влаштовує Кремль. Путіну вдалося переконати більшість західних політиків, що на Донбасі точиться "громадянська війна". Мовляв, якщо там і є росіяни, то це найманці, а проблема — між Україною і "бунтівними республіками".
Київ із початку війни мовчки погодився на це. Не мав послідовної, визначеної позиції в оцінці ситуації. Противник зумів нав'язати свій порядок денний. Міжнародне співтовариство хоче впровадити Мінські домовленості, помирити Україну з "республіками".
Президент Петро Порошенко на безпековому форумі знову заявив, що "Мінськ" є безальтернативним. Що Москву треба змусити виконати ці домовленості. Це звучить дивно, бо Росії в тому документі немає. Натомість вона грає на цьому. Упровадження домовленостей може призвести до громадянського конфлікту в нашій країні. Абсолютна більшість українців не сприймуть того, що отримаємо після втілення "Мінська". Це особливий статус ДНР-ЛНР, їхні преференції у взаєминах з РФ, автономія тамтешніх силових відомств, правосуддя. Не кажучи про таке болісне питання, як амністія бойовиків.
Виходом із ситуації може бути реалізація закону про окупований Донбас. Нарешті визнається факт збройної агресії РФ проти України. Закон фактично скасовує Мінські домовленості, створює передумови для формування консолідованої претензії до агресора. Щоб потім вимагати виплату за злочини на території України. Росія рано чи пізно буде відповідати за них. І ми повинні бути готові до цього моменту. Німеччина виплачувала репарації за Першу світову війну до 2010-го. Завдана Україні війною та окупацією шкода вже вимірюється сотнями мільярдів доларів.
Звісно, Кремль не погодиться сплатити такі кошти. Але РФ зазнає поразки в цій авантюрі. Тоді стоятиме питання про її існування як держави.
Чи введуть миротворців на Донбас?
— Президент говорить, що скоро отримаємо їх. Питання — хто це буде? Чи зарадять вони проблемі? Маю великий скепсис. Миротворчі війська ООН — це не солдати натівських держав. Переважно — з Азії чи Африки. Якщо хтось думає, що військовим з Ефіопії, Алжиру, Бангладешу або Пакистану вдасться встановити сталий мир на Донеччині й Луганщині — це помилка. Масштаб протистояння на Донбасі безпрецедентний для Європи після Другої світової. Можливо, і для всього світу.
Скільки має бути миротворців, щоб змусити Росію припинити розстрілювати українське населення? Що це мають бути за військові? Із яким озброєнням? І чи погодяться лідери держав, звідки приїдуть миротворці, брати на себе відповідальність за життя своїх військових?
Відень заявив про готовність взяти участь у місії. Однак усієї австрійської армії не вистачить, щоб забезпечити адекватну присутність миротворчого контингенту на території Донбасу. А як зреагує тамтешнє суспільство, якщо загине хоча б один їхній солдат? Скільки дезертирів буде в цій армії? Яким буде градус політичної дискусії в Австрії? Це ж стосується будь-якої західної держави. Там до життя військових ставляться інакше, ніж в Азії, Латинській Америці чи Африці.
Це виглядає як казка і самообман, до якого вдаються український президент й наші західні партнери.
Чому не говоримо про миротворчу операцію в Криму? Там немає бойових дій, але Росія на півострові порушує міжнародне право. Викрадає, катує, переслідує за політичні погляди, релігійні переконання.
Турки хочуть взяти участь у миротворчій операції в Україні? Будь ласка. У нас є для вас чудовий майданчик — Крим.
Порошенко заявив, що Україна синхронізує з Європою санкції проти Росії.
— Відсутність санкцій з нашого боку може знищити українську державність. Суспільство забуває про те, що відбувається на Донбасі й у Криму. Що на передовій гинуть люди, що Росія обстрілює цивільне населення в Донецькій і Луганській областях, веде масштабну інформаційну війну на нашій території. Водночас люди розмірковують, чи варто нашим спортсменам брати участь у змаганнях у Росії. Це означає, що еліти не доклали достатньо зусиль, щоб кожен громадянин України повною мірою відчував відповідальність за майбутнє країни. Навпаки: президент зробив усе, щоб ми забули про війну Росії проти України.
РФ хоче знищити нашу державність, нас зробити своїми рабами, багатьох — ліквідувати. Знову перетворити Україну на свою колонію. Якщо матимемо суспільство, яке не відчуває цих загроз, то воно не зможе чинити опір.
Що зміниться в протистоянні Заходу і Росії після авіаудару по Сирії?
— З моменту зухвалих дій Росії в Сирії остання стає найбільш дражливою точкою у спілкуванні Москви та Заходу. У цьому є певний негатив для України. Бо основний акцент протистояння між РФ і Заходом переноситься на сирійський конфлікт. Там шукатимуть компроміси. Ми відходимо на другий план. Тому такі заходи, як Київський безпековий форум, дуже важливі. Нагадують про російську загрозу Україні та всій Європі.
10 років професійно займався плаванням
Михайло Басараб народився 22 лютого 1977 року в Дрогобичі на Львівщині. Батько — водій, мати — інженер. Зараз пенсіонери. Закінчив філософський факультет Національного університету ім. Тараса Шевченка. Отримав диплом політолога. Здобув ступінь кандидата політичних наук.
Був головою молодіжного крила Української республіканської партії Левка Лук'яненка.
З початку 2000-х займається політичним консультуванням і комунікаційними стратегіями. Один з ініціаторів громадянської кампанії "Ні — змінам до Конституції в умовах воєнного стану!" влітку 2015 року. Позаторік був серед фундаторів громадянської кампанії "Закрий пельку Кремлю". Вимагали бойкотувати медіа, які в Україні працюють на інтереси Москви.
10 років професійно займався плаванням.
Дружина Леся — психолог. Виховують сина — 15-річного Остапа.
3 
1
Коментарі