Президент припиняє гру в євроінтеграцію

 

Комісар Євросоюзу з питань розширення та політики сусідства Штефан Фюле — великий оптиміст. "Відносини України та ЄС — на роздоріжжі", — каже він.

Насправді критичну точку відносин пройшли торік. Якщо послуговуватися образом перехрестя, то Україна та ЄС його минули і пішли у протилежних напрямках. Свою промову Штефан Фюле виголосив у Брюсселі на конференції, присвяченій перспективам відносин. А за кілька годин до цього у Києві оголосили вирок Юрієві Луценку.

Припинення політичних репресій та звільнення Юлії Тимошенко є однією з головних умов Євросоюзу щодо підписання Угоди про асоціацію. У відповідь Янукович ув'язнив і Луценка. Дав ясно зрозуміти, що асоціація з ЄС його більше не цікавить.

Чого очікувати далі? Певний натяк на характер майбутніх відносин надійшов днями від українського Міністерства закордонних справ. Воно атакувало посла Євросоюзу в Україні Жозе Мануела Пінту Тейшейру. У відомстві Костянтина Грищенка вважають, що посол "самочинно прагне перетворитися фактично на учасника українських внутрішньополітичних процесів та публічного дискурсу". Іншими словами, владі не сподобалася критика Тейшейри. "Президент Янукович заявляв після свого обрання, що концентрація влади потрібна йому для боротьби з корупцією і проведення реформ, необхідних для створення привабливого бізнес-клімату в Україні. Але, на жаль, не досяг таких результатів", — каже він. Посол справді досить відверто говорить про загальновідомі проблеми з демократією, хабарництвом, судочинством тощо. МЗС звинуватило його у перевищенні дипломатичних повноважень. Євросоюз у відповідь заявив про цілковиту довіру до посла й висловив "особливе розчарування" нападками Києва.

Цей скандал говорить багато про що. Якби українська влада справді прагнула інтеграції з ЄС, то критичні коментарі посла Тейшейри й інших європейських дипломатів аж ніяк не викликали б такої реакції. Адже коли держава хоче приєднатися до якоїсь організації, то мусить дослухатися її точки зору. Та якщо прагнення до інтеграції є лицемірним і декларативним — тоді такі от демарші цілком природні.

Швидше за все, Євросоюз і Янукович вступають у зону конфліктів. Оскільки антидемократичні тенденції в Україні лише міцнішатимуть, то критика з боку Брюсселя теж посилюватиметься. До чого все може зрештою дійти, продемонструвала минулого тижня Білорусь.

Мінськ так само воює з послом Євросоюзу — із польським колегою його фактично вигнали з Білорусі. Так президент Олександр Лукашенко відреагував на чергове розширення списку чиновників, яким заборонений в'їзд у ЄС та чиї активи там підлягають арешту. У чергову порцію санкцій потрапили судді та міліцейські керівники, причетні до репресій опозиції.

Таке поєднання зусиль Києва та Мінська в боротьбі з європейськими дипломатами є символічним. Янукович робить усе від нього залежне для "білорусизації" відносин України з Євросоюзом. Варто нагадати, що ЄС не визнає нинішній білоруський парламент обраним демократичним шляхом і не підтримує з ним стосунків. Водночас наголошує, що легітимність цьогорічних виборів Верховної Ради залежатиме від участі в них лідерів опозиції — звісно, йдеться насамперед про Тимошенко і Луценка. Оскільки зараз це виглядає неможливим, наступні вибори цілком можуть стати каталізатором серйозного конфлікту між Брюсселем і Києвом. Та й навіть без Тимошенко з Луценком здатність і бажання влади провести чесну кампанію викликає великі сумніви.

Янукович припиняє гру в євроінтеграцію. Останнім актом вистави буде парафування Угоди про асоціацію — орієнтовно наприкінці березня. Це суто технічна подія. "Зважаючи на ризик введення суспільства в оману твердженнями про великий успіх влади й досягнення нею всіх намічених цілей у відносинах з ЄС, нам треба пояснювати, що це не так", — застерігає від перебільшення значення майбутнього парафування угоди Жозе Мануел Пінту Тейшейра. Ворог номер один українського МЗС.

×