Колишній голова Верховної Ради Білорусі Станіслав Шушкевич, 71 рік, не вірить у відновлення чогось на кшталт Радянського Союзу і вважає, що Кравчук підписував Біловезькі угоди не через бажання особистої влади для себе.
Часто буваєте у резиденції Віскулі, де підписали 15 років тому Біловезькі угоди?
— Після 1991 року був лише один раз. Недавно, у вересні. Російський телеканал НТВ знімав там фільм. Ми з Леонідом Кравчуком і Борисом Єльциним мали б бути втрьох. Єльцин, зрозуміло, не приїхав. А я затримався, і їхав туди, вже коли Кравчук повертався назад. Та, все ж кореспондент НТВ попросив мене сказати та тлі резиденції кілька слів.
Що відчували?
— Там усе змінилося. Реконструювали хол, де підписували угоди. Лукашенко зробив собі спочивальні й нікого туди не пускає. Крім якоїсь жінки, яка прибирає. Мабуть, усі інші можуть заподіяти нашому правителю шкоду.
Це навмисно, щоб нічого не нагадувало про грудень 1991-го?
— Гадаю, так.
Кажуть, сам Лукашенко їздити туди не дуже полюбляє?
— Може, й не полюбляє, але інших теж не допускає. Чув, там туристи іноді бувають. Не знаю, мені потрібен був спеціальний дозвіл. Думаю, дали тільки тому, що там Кравчук і Єльцин мали бути.
Чи може знову виникнути щось подібне до СРСР?
— Ні. Ймовірність така ж, як відновлення Османської імперії.
А Єдиний економічний простір Росії, України, Білорусі й Казахстану?
— Ви ж бачите, як погано це виходить. Інтереси колишніх республік розходяться. Ющенко закликає до відкритих для торгівлі кордонів. А Росія може вирішити, що для неї це незручно. Й інших переконає, щоб диктувати свою політику.
Росія й Білорусь формально є союзною державою. Фактично можуть такою стати?
— Думаю, це безглуздя і не треба цим займатися. Якщо в одну клітку посадити слона і моську, то ясно, хто там пануватиме. Росія й так домінує сьогодні в Білорусі. Метрополія та колонія ніколи не об"єднувалися на рівних. Москва й Мінськ підписали шість союзних договорів, не дуже між собою узгоджених. Розбіжності між країнами посилюються. У Росії зовсім інша економічна, податкова системи. Зближенням і не пахне. Цей союз — просто пропагандистський трюк. Інколи він вигідний Лукашенкові, інколи — російській владі. А залучення людей з великими підозрами у кримінальному минулому, як-от Павло Бородін, ще більше цю ідею принижує. Якщо об"єднання й робити, то чистими руками. А в тих, хто цим займається, вони брудні.
Моя пенсія дорівнює 1,4 американського долара!
Кравчук уже був відрікся від Біловезьких угод. Що про це думаєте?
— Я дуже добре знаю це висловлювання Кравчука. Торік 1 червня він сказав, що якби знав, як далі піде, то краще б руку собі відрубав, а не підписував би угоди. Я був дуже засмучений. До того, будучи в Києві, завжди заглядав до Леоніда Макаровича. А після його заяви практично рік цього не робив. І от ми зустрілися недавно на Брестському шосе, коли він їхав із Віскулів, а я — туди. Поговорили. У мене таке враження, що насправді Леонід Макарович від цього не відрікся. А заяву зробив, бо емоційно й політично розходився з тими, хто переміг на минулих президентських виборах. Коли ми з ним переговорили, я зрозумів: він, як і раніше, пишається зробленим тоді у Біловезькій пущі. Мені було приємно.
Не припускаєте, що тоді Кравчук керувався виключно особистими інтересами — хотів очолити окрему державу?
— Думаю, у Леоніда Макаровича інтереси України стоять вище за особисті. Усе ж Кравчук багато зробив для того, щоб ваша держава стала незалежною.
Раніше в розмовах з вами ніколи не натякав, що шкодує про Біловезькі угоди?
— Ні, ніколи.
А Єльцин?
— Єльцин — це зовсім інша річ. Він ще 1996 року сказав, що шкодує про підписання Біловезьких угод. І потім багато разів це повторював. З ним усе зрозуміло: Єльцин тоді хотів позбутися Горбачова й бути повноправним президентом Росії. Це й стало головною причиною підписання ним угод. Горбачов йому заважав. А в Кравчука і в мене була інша мотивація — незалежність України і Білорусі. Хоча ми з ним про це не говорили, але чудово все розуміли.
З ким легше було спілкуватися після того — з Кравчуком чи Єльциним?
— З Єльциним не спілкувався з 1994 року. А з Леонідом Макаровичем ми швидко знаходимо порозуміння. І різні політичні симпатії цьому не заважають.
З Горбачовим за ці 15 років бачилися?
— Багато разів. Він чимало зробив для Європи. Але після того як 1986 року назвав Чорнобиль мало не жартами — відтоді він у мене великого захоплення не викликає. Завжди схильний був повчати. Але ми з ним мило спілкуємося. Тих тем, на які в нас різні погляди, не торкаємося.
Збоку може здатися, що Олександр Лукашенко тепер у Білорусі назавжди...
— Не думаю, що ми настільки нікчемні, щоб завжди мати такого правителя. Він допустив стільки безглуздя, помилок, тримався завдяки Росії... Після 1994 року жодного разу не обирався — була повна фальсифікація виборів. Це призвело країну до диктатури та відсутності вільних ЗМІ. Виховання й освіта Лукашенка не дозволяють йому бути європейцем. А Білорусь європейською буде, через історично короткий проміжок часу. Треба трішки потерпіти. Як на мене, Лукашенко вже й Росії не дуже подобається. Подивіться, як з ним спілкуються. Думаю, якби Путін сказав про президента Кучму, що той плутає мухи з котлетами, українське МЗС відразу ж зробило б заяву. А наші терплять.
Ви особисто відчуваєте політичні переслідування?
— Звичайно. Лукашенко колись видав декрет про призначення мені пенсії, у якому "забув" згадати інфляційний коефіцієнт. І наші суди підтверджують, що все законно. Сьогодні моя пенсія як колишнього глави держави 3200 білоруських рублів — це 1,4 американського долара! І багато чого іншого... Заважають виїздити за межі Білорусі, доводилося навіть ОБСЄ залучати. На кордоні трясуть, як терориста чи наркомана.
Колись ви збиралися подавати розмір своєї пенсії до Книги рекордів Гіннеса. Зробили це?
— Це можна було б зробити. Але ж є ще африканські країни — може, там у когось пенсія ще менша. Треба збирати багато інформації, а в мене немає на це часу.
3 
1
Коментарі