Роби свій усвідомлений вибір, і не за підказками олігархів
Ці дві новини прийшли одного й того ж дня. Державна статистика повідомила, що бідних в Україні поменшало — й істотно. А друга — Україна посіла третє місце в світі, після Пакистану й Малайзії, за обсягом завезеного секонд-хенду.
Ну, щодо останнього, то в тому, що ми попереду планети всієї за споживанням уживаного одягу, можна й без цієї новини знати. У великих містах і навіть райцентрах кількість торгових точок із товарами з чужого плеча під гучною назвою "Одяг з Європи" зростає у прогресії грибів дощової пори. Ось тільки чи від того це, що ми багатіємо, є серйозні сумніви.
Що ж до того, що в Україні поменшало бідних і державна статистика радіє цьому, як кіт при стояну зі сметаною, то сама ж ця приручена владою статистика себе спростувала. Виявляється, її радощі щодо зменшення кількості бідних українців побудовані на тому факті, що на якійсь там девальвації гривні побільшали доходи в тих наших співвітчизників, які мають статки в розмірі прожиткового мінімуму. А мінімум той, як відомо, не забезпечує біологічної потреби людського організму в їжі, не кажучи вже про духовні й інші. А якщо точніше, державна статистика — рупор української влади — здуру радіє тому, що українці в масі своїй живуть за 2 долари в день, тим часом як Організація Об'єднаних Націй вважає межею бідності життя за 5 доларів на добу. Чужа біда в бік не коле, це відомо давно, як і те, що влада українцям така ж рідна, як собака киці, та чи достойно бити в тулумбаси про успіхи в подоланні бідності, рівняючись на проголошуваний стандарт нею самою вигаданого прожиткового мінімуму? Як мовиться, коло рота мичеться, та в рот не попада, а влада тріумфує, що народ із того ситий. І вже дорікає, що багато їсть і взимку в трусах любить у квартирах ніжитися.
Ну а про секонд-хенди взагалі можна оди писати. Порятунок усе ж таки для народу, який збіднів до краю. І пишуть же, що це все-таки благо, бо ж і на горах родить горе, є воно і в багатих державах.
Що є, то є, знаю ще з 1982 років. Тоді приїхав з одним "Панасоніком" у руках із турпоїздки в Канаду мій заступник по редакторству в "Молоді України" Володя Боденчук і розповів, що це він один купив приймач. А решта туристів із тієї групи, в якій були відомий поет-сталініст і два народні артисти з московського театру сатири, притоварилися поношеними кожушками в секонд-хендах (поет-сталініст — аж трьома!). Канадійці охоче здають у такі крамниці набридлий одяг, переважно — в хорошому стані. Його купують і місцеві, й приїжджий народ. Згодом і сам бачив такі магазини в Європі. І поява секонд-хендів в Україні, кажуть, річ прогресивна. Не знаю, не знаю, хоча знаю багатьох людей, які ходять у такому одязі, пристойних, але не багатих, які згодні носити одяг із чужого плеча. Тут є велика різниця — ми імпортуємо бідність із багатих країн, свого секонд-хенду в нас немає, і те, що ми на планеті треті за обсягом цього імпорту, багато про це каже. Каже про те, що знаємо самі: в Європі ми визнані найубогішою країною, а в світі — у першій десятці бідних, у компанії найвідсталіших африканських і острівних латиноамериканських держав. І опинилися в цій компанії, бувши в першому десятку країн найрозвинутіших ще 30 років тому.
Як і чому це сталося, писано-переписано — і про знищення підприємств, і про недолугу приватизацію, і про девальвацію та інфляцію, на стимулюванні яких нині будують навіть держбюджет і ВВП, чого ніде в світі нема. А в нас є!
Знаю, читачу, що тобі набридли балачки про те, як Україну опускають у злидні, ти сам у них, як бугай-птиця в болоті. Ти звідав, почім лікоть кваші. І тобі пора вже казати, як усипати добре бобу тим, хто у них кинув, і вигнати їх, як біду з життя. На власному досвіді ти вже збагнув, що наші отамани не те що нездалі, вони не про тебе думають і думки свої обертають на свою калитку, а не твоє добро. І ти готовий не варити воду, з якої вода й буде, а обирати собі роботу і долю. Роботу і долю — саме так і в такій сув'язі.
І тобі зараз, коли надходить пора на виборах, даруйте за тавтологію, зробити свій вибір, багато хто обіцяє і щастя, й долю. Але з кого і головне — що з того обіцяного вибирати? Бо ж у твої обранці пнуться й ті, хто сьогодні при кермі, і ті, що були у владі до них, а губили Україну разом, і нові люди, готові брати на себе відповідальність. І обіцянки їхні точаться навколо того, що всім болить. І про тарифи, і про ціни, і про комуналку, про церкву, про війну. І все ніби по ділу. А діла ж то немає.
Нема економіки, яка давала б роботу й годувала. І всі балачки про її зростання за непрацюючих підприємств — фікція. Тому насамперед давайте прислухатися і придивлятися до тих, хто порушує питання не тільки цін і тарифів, що, безумовно, важливі, а й про те, як відродити виробництво. Ви звернули увагу, що ніхто не говорив про продуктивність праці, нормування і її оплату, про підготовку робітничих кадрів, а як без цього запрацює виробництво, якщо з України виїхали мільйони кваліфікованих працівників, а профтехосвіта ледь животіє? У владі повинні працювати тверезі, реально мислячі прагматики, а не балакуни про високі матерії та погоничі за наживою. Тікаючи від вовка, нам важливо не наразитися на ведмедя. Голод неминуче виганяє нас на холод, якщо обереш замість одного клану другий.
Для мене, наприклад, клан Тимошенко ніяк не кращий за клан Порошенка. Хоча у її виборчій програмі багато позитивного, але як буде на ділі після виборів, уже маємо гіркий досвід. Я не агітую проти неї, просто нагадую, що треба думати, кого обирати, щоб не помилитися.
Цього нагадування досить, щоб задуматися і робити вибір не за підказками, а за своїм усвідомленням і реалістичними оцінками кандидатів у президенти. Запитаєте, а з кого я обирав би? Зізнаюся, але, повторюю, це мій, а не ваш вибір. Гадаю, найефективнішим президентом із тих, хто балотується, могли б бути Віталій Скоцик та Ігор Смешко — нічим не заплямовані політики з високим рівнем інтелекту й науковою підготовкою. Ну ще Ольга Богомолець зі славного вітчизняного роду, один із лівоцентристських лідерів. Звісно, обраним може бути тільки хтось один із них, але це ж резерв і для парламенту й уряду.
Втім, все вирішуєте ви, а не я — не втомлююся це повторювати. І не лукавте, гадаючи — те, що вільно попові, не вільно Іванові. Якраз нам, Іванам, і вільно творити Україну за своїм розумінням і штибом, а не за тим, що нам велять ахметови й порошенки. Оберемо знов когось зі спритників, так вони і мертві з шибениць зірвуться. А нам, живим, відомстять за повною програмою.
А програма відома — колонізація України світовим капіталом і перетворення її в обслугу корпорацій. І ніякої тоді щастя-долі не жди, не жди сподіваної волі. З олігархатом Україна каші не зварить ніколи.
3 
1
Коментарі