Програми всіх політичних партій дуже одноманітні в соціальній сфері та економіці. Усі обіцяють одне — рай. Різноманіття може бути лише в гуманітарній сфері, бо вона для українських політиків — другорядна, вважає поет і політолог Володимир Цибулько, 48 років.
— Невибагливість програм спричинено трьома чинниками. Перший: партії побудовані так, що там працюють не дуже розумні люди. Річ у тім, що в нас усі вони — лідерського типу. Весь електорат сконцентрований на розкрученій особі — Януковичі, Королевській чи Кличку. Навіть Об'єднана опозиція живе за рахунок рейтингу ув'язненої Тимошенко. Партійних функціонерів підбирають лідери. Сіра публіка їх влаштовує, бо точно не становитиме конкуренції в майбутньому.
По-друге, коли з'явилися проплачені мітинги й підкуп виборців, такі елементи реальної політики, як програма партії чи звітність перед людьми знецінилися. Працюють інші інструменти досягнення результату. Політичному проекту треба гроші, а не ідеї.
Третій момент: абсолютна більшість громадян не цікавиться партійними програмами. Максимум, що прочитають — слоган на рекламному щиту. Тому над програмами особливо ніхто не думає. Вважають це застарілим, хоч і необхідним звичаєм.
Яку функцію тепер виконують програми партій?
— Символічну. Вони — як пляшка коньяку з лимоном у джентльменському наборі. Закон вимагає, щоб партійні програми були. Ну то й написали. Ніхто ж не вимагає виконувати їх.
Тому й пишуть усе, що завгодно?
— Так. У партійних програмах пишуть будь-яку ахінею в соціальній політиці. Чим більшу, тим краще. Усі звикли, що ніхто не виконує передвиборних обіцянок. Різноманіття можливе тільки в гуманітарній сфері, бо вона для політиків — другорядна.
Політики тільки вдають, що займаються політикою. Чому так сталося?
— Це — результат маленького консенсусу еліти та народу. Усі люди розуміють, що до великого корита їх не допустять. Хай там що розказують про вибори як зміну еліт, соціальний ліфт і подібне. З вулиці в олігархи не підеш. Тому великі злодії хай крадуть по великому, але не лізуть нам у душу, не заважають виживати так, як ми привчилися. Вони купують суди, а ми порозуміємося з даїшником. Вони нам податки, ми їм — тіньову економіку. І все б нічого, але модель тотальної корупції та подвійної моралі неефективна. Це змушує шукати того, хто рано чи пізно полізе нам у душу, а олігархам — у кишеню. Соціальна апатія та пристосуванство мають змінитися на оптимізм. Для цього треба народити ідею, поширити й реалізувати її. Треба ламати накатані схеми в суспільстві та еліті. Від цього страждатимуть багато людей, але це необхідно зробити. Якщо хочемо гідно жити, то з маленьким консенсусом треба припиняти.
3 
1
Коментарі
1