"Подейкують, що завтра із продажу зникнуть курячі яйця. Всі почали їх купувати, і вони зникли сьогодні". Цей жарт письменника-сатирика Жванецького є актуальним для нинішньої, охопленої економічними проблемами України. Справді, роль психологічного чинника в розвитку кризи величезна.
Сумніваючись у надійності банків, люди поспішають забрати свої заощадження. Це призводить до краху банківської системи.
Не довіряючи вітчизняним грошам, народ старанно скуповує валюту. Ажіотажний попит на закордонні купюри остаточно знецінює гривню.
Побоюючись за свої заощадження, населення вважає за краще не пускати їх в обіг. У результаті кошти, необхідні національній економіці, лежать мертвим вантажем під матрацами.
Налякані тривожними чутками, люди починають без потреби економити на найнеобхіднішому. Споживчий попит різко падає, економічний стан погіршується.
Негативні очікування провокують безрадісну дійсність, і часто нелегко відокремити психологічну складову кризи від економічної. Зрозуміло одне: за нинішніх умов паніка для України згубна.
Пом"якшити економічну кризу складно. Посилити її — простіше простого. Достатньо виступити у пресі з гучним прогнозом, пообіцявши країні суверенний дефолт або масовий голод. Експерти столичного Інституту Горшеніна справедливо звинуватили українських політиків у безвідповідальному нагнітанні панічних настроїв: "Вони спричиняють істерію й поглиблюють депресію в суспільстві. Автори таких заяв — злочинці".
На жаль, невтішні пророцтва населенням затребувані, й офіційні спростування не допомагають. Українське керівництво пожинає плоди власної інформаційної політики. Наші лідери звикли дурити народ. Бадьорі заяви чиновників свідомо брехливі, й усі це розуміють. У результаті люди звертаються до альтернативних джерел інформації — до української опозиції чи російських засобів масової інформації. І що радикальніше похмурий прогноз відрізняється від урядової інформації, то більше він схожий на правду. Хоча навмисне згущування барв може бути таким же безпідставним, як і награний оптимізм.
Коли криза вирує не лише на фондових ринках, а й у людській свідомості, вона небезпечна вдвічі. Впливати на суспільні настрої — першочергове завдання влади. Вивести народ із депресії можна у два перевірені способи.
Бадьорі заяви чиновників свідомо брехливі, й усі це розуміють
Варіант перший — подарувати людям надію, яка допоможе пережити тяжкі часи. Яскравий приклад — американський "Новий курс" 1930-х. Конкретні заходи президента Рузвельта не завжди були ефективними, відродження економіки відбувалося повільно й болісно. Мільйони людей залишалися за межею бідності. Та Рузвельтові вдалося головне — він переміг ментальну депресію, зумів вселити в націю оптимізм. "Новий курс" змусив американців повірити у власні сили, свою країну, уряд. І ця віра допомогла Америці стійко перетерпіти всі негаразди.
Варіант другий — "подарувати" народу універсального ворога й цапа-відбувайла. Це відверне увагу населення від економічних проблем і дозволить виплеснути негативні емоції. У роки революції та громадянської війни більшовицький режим довів країну до повного економічного колапсу, проте Леніна і компанію люди підтримували. Більшовикам удалося перекласти суспільний негатив на підступних "буржуїв" і "контрреволюціонерів". Мовляв, це вони винні у всіх бідах. У 1930-х аналогічну роль відігравали зловісні "куркулі", "шкідники" і "вороги народу".
Який із двох варіантів буде реалізовано в Україні?
Надія зазвичай асоціюється з новими особами. Громадяни не схильні вірити політикам, які зустріли кризу в керівних кріслах. Щоб вселити у людей сподівання, потрібне хоча б часткове оновлення керівної еліти. У цьому сенсі кадрова ротація в уряді Тимошенко — вдалий хід. Звісно, Сергій Тігіпко чи Віталій Гайдук не чарівники й відвернути кризу не зможуть. Але коли в уряд приходять нові люди з репутацією грамотних професіоналів, у влади з"являється шанс зменшити депресивні настрої в суспільстві. Якщо це спрацює — добре. Якщо ж ні — наші політики-інтригани завжди готові вдатися до варіанта номер два.
2 
1
Коментарі