Доки наші державні мужі, залізничники й пожежники борюкалися — кожен по-своєму — з перекинутими на Львівщині цистернами та розлитим фосфором, закарпатці здійснили відважний і, головне, мудрий акт. Непомічений і недооцінений нашою широкою громадськістю.
Вони відкрили у славному місті Ужгороді меморіальну дошку та пам"ятник колишньому міністрові транспорту Георгію Кірпі. Тому самому, якого наклепники безпідставно намагалися звинуватити в розкраданні державних коштів в особливо великих розмірах, фінансуванні якимись окрушинами цих коштів президентської кампанії Віктора Януковича та безкоштовному наданні поїздів активістам тієї кампанії для всеукраїнського виборчого туризму.
Фахівці знають, що успіх будь-якої вистави залежить великою мірою від вдало вибраних для неї місця й часу. Час закарпатці вибрали якнайкраще. Палаючий фосфор, хмари отруйного диму, паніка в сусідній області і звична словесна діарея українських урядовців — усе це справді творило чудове тло для появи на символічній сцені одного з творців тамтешнього маленького апокаліпсису. Героя, котрий, безперечно, приклався до багатьох наших нинішніх політичних, економічних і, особливо, залізничних успіхів. Натомість із місцем для свого перфоменсу закарпатці явно прорахувалися. Спрацювало, вочевидь, місництво, регіональна обмеженість і невміння мислити в масштабах усієї країни. Або й просто традиційні ревнощі до сусідів-галичан.
Так само собаки мітять сечею паркани
Бо так направду, то пам"ятник Кірпі слід було ставити не в Ужгороді, а під Ожидовом. При залізниці, поблизу цистерн із фосфором — аби в майбутньому всі пасажири, проїжджаючи повз із неймовірною для європейських залізниць швидкістю 50 км/год., могли віддати салют Героєві України, одному з тих наших незліченних героїв, завдяки яким поїзди в Україні йдуть дедалі повільніше й перекидаються дедалі частіше, обслуга на цих поїздах стає дедалі хамуватішою, а ціни — дедалі невідповіднішими якості сервісу. А щоб сьогоднішньому міністрові Рудьковському не було заздрісно, то по другий бік залізниці можна поставити пам"ятник і йому. Та й узагалі, Україна велика, і поїзди в ній перекидаються доволі часто, тож місця для пам"ятників усім вистачить. Ужгородським умільцям саме час налагодити конвеєрне виробництво бюстів Кірпи, Рудьковського, Шуфрича й багатьох інших "героїв". А почати, либонь, закарпатцям слід із місцевих любителів лісу — з СДПУ(о) — й не забути, звичайно, увіковічити екс-губернатора Різака перед головним корпусом університету — приблизно так, як зробили це вже одесити зі своїм "підрахуєм" Ківаловим.
Слід сподіватися, що й у Криму знайдеться місце для бюста генералові Кузьмуку, підлеглі якого майстерно поцілили у ворожий літак з двома сотнями пасажирів. Та й на шахті Засядька придався би бюст Героєві України Юхимові Звягільському, невсипущому дбайливцеві про життя шахтарів, завдяки чому їх там загинуло поки що всього лише кілька сотень. Ну та ющенківському кавалерові ордена Ярослава Мудрого Михайлові Потебеньку можна встановити й два бюсти. Один перед прокуратурою, якою він самовіддано й безкорисливо керував. А другий, либонь, на вулиці Георгія Ґонґадзе — справу якого він блискуче і, головне, чесно розслідував.
Нам, пересічним громадянам, усі ці пам"ятники та меморіальні дошки, м"яко кажучи, не надто потрібні.
Проте для гангстерів і політиків, які правлять країною, вони виконують надзвичайно важливу символічну роль — маркують підконтрольну їм територію. Достоту так само ведмеді обдряпують пазурами кору дерев, собаки мітять сечею паркани, зграї лос-анджелеських підлітків вимальовують на стінах вибагливі графіті, зашифровуючи в них грізні послання суперникам із сусідніх ґанґів. А злодії в законі з"їжджаються на похорон чергового хрещеного батька, щоб демостративно проїхатися кавалькадою через усе місто на своїх "мерседесах", натхненно тиснучи на клаксони. Як правило, жодного практичного глузду в цих та подібних актах немає, крім одного: окреслити свій символічний простір, легітимізувати, а точніше — освятити своє панування на даних теренах за допомогою певних ритуальних, магічних дій.
Очищення нашого символічного простору від усіх цих Лєнінів-Брєжнєвих-Підрахуїв не може стати саме по собі причиною нашого суспільного одужання. Але воно неодмінно повинно стати його першим і цілком очевидним наслідком. Жодних пам"ятників не слід руйнувати, слід лише для кожного з них знайти відповідне місце. Як на мене, то всіх цих "героїв" варто було б вишикувати вздовж спеціально створеної для них алеї — від в"їзду до Чорнобильської тридцятикілометрової зони й аж до самого зруйнованого реактора. Десь на узбіччі можна знайти місце й для перекинутої цистерни. І для бюста Георгія Кірпи та всіх його славних попередників і наступників.
2 
1
Коментарі
1