— Президент Віктор Янукович вибудовує дві моделі. Перша — кучмівська — передбачає лавірування між Європою та Росією. Але сенсу в такому маневруванні стає все менше, бо Росія ставить питання кардинально: або з нами, або забудьте про дешевий газ. Друга модель — внутрішньої політики — набирає ознак керованої, декоративної демократії. Тобто, всі атрибути демократії є, але не працюють, — каже керівник фонду "Демократичні ініціативи" Ірина Бекешкіна, 56 років.
Чим ця модель зручна для влади?
— Кожній владі хочеться, щоб їй ніхто не заважав керувати. А демократія виникла як протидія всевладдю влади. Наші нові керівники ментально дуже схожі на політичні російські еліти. Вони виросли на Сході, а не на Заході чи Центрі країни. Оскільки для останніх влада ніколи не була своєю, тому вони виросли хитріші й менш схильні до прямолінійних дій.
Президентська модель влади схожа на російську?
— Не зовсім. Від авторитаризму Україну рятує її розділеність. Якщо одній частині країни лідер подобається, то другій він точно не до смаку. Ми колись проводили опитування щодо "сильної руки". Більшість людей справді хотіли її відчути. Але одні бачили в цій якості Юлію Тимошенко, інші — Віктора Януковича. Це означає, що в Україні завжди буде опозиція. У Росії її витіснили на задвірки. У нас це теж намагаються зробити, але не вийде, бо в українців ніколи не було беззастережної прихильності до будь-якої влади. По-друге, важко уявити, щоб якийсь лідер наказав гамселити артилерією по Верховній Раді, як це колись зробив "демократ" Єльцин. Українці схильні домовлятися. У нас люблять "перетерти" під ковдрою, щоб ніхто не бачив, піти на поступки за принципом "ти мені — я тобі".
Тобто тіньова політика існує поряд із тіньовою економікою?
— Безумовно, це певний спосіб мислення. Така собі тіньова ментальність. Якщо людині щось треба, то вона спочатку питає у знайомих, як це влаштувати "по-людськи", а не за законом. Щоб це подолати, слід змінити свідомість, а це довгий шлях. Також треба, щоб закон діяв не вибірково, а абсолютно. Бо коли наші судді їздять на машинах, які їм ніколи не заробити за зарплату, а чиновник середньої руки будує собі котедж за містом, то виникають питання в усіх, окрім прокуратури, під якою теж стоїть шикарний автопарк.
Система зав'язана знизу доверху, і чиновники по-іншому не можуть. Вони вибудували котеджі, дітей відправили на навчання за кордон. За що це все утримувати? Тому ніхто й не встане і не скаже: все, житиму чесно. Не встане і людина, яка живе в Межигір'ї. Бо злам цієї системи через коліно буде болючим.
Яким шляхом рухатися Україні?
— Є дві дороги — революційна й еволюційна. Першу ми пройшли. Можливості для змін були і після останніх виборів президента. Тоді влада мала високу довіру, а зараз підтримка президента на рівні 27 відсотків по країні. На Сході — 50 відсотків, а було 80. Лідера, якому довіряє більшість, немає, тому за еволюційні зміни стає відповідальним громадянське суспільство.
Колись нам обіцяли казна-що. Ми вірили, потім розчаровувалися і голосували за інших брехунців. Зараз ми не схильні вірити політикам. Люди стають розумніші. Коли вони почнуть оцінювати владу по роботі і ставитися до чиновників як до найнятих працівників, тоді в країні може щось змінитися.
Якщо такого зламу не буде?
— На Україну чекатимуть важкі часи. Моделі декоративної демократії та державно-олігархічного капіталізму ведуть до загнивання.
Зараз ми "доїдаємо" спадок Радянського Союзу. Його треба оновлювати, вкладати гроші у виробництво. Усе має рухати конкуренція — економіку, освіту, науку, політику. Якщо її штучно обмежити монополізмом, то який бізнес піде в країну, де власність не забезпечена, де керована юстиція? Навіщо монополістам модернізовуватися, якщо немає конкурентів, є дешева робоча сила і довічний ринок збуту. Вони вкладатимуть гроші в замки за кордоном.
3 
1
Коментарі
1