У моєї подруги немає й не може бути дітей. Вона думала всиновити малюка. Довго ходила інстанціями, збирала довідки. Але її шанси стати матір"ю у такий спосіб були невеликі. Незаміжня, квартирка однокімнатна, зарплата маленька... Таким дітей не дають.
Схоже, сьогодні ситуація з усиновленням змінилася. Держава намагається прилаштувати сиріт у добрі руки. Колективне інтернатне виховання морально застаріло. Звичайно, від інтернатів ми швидко не відмовимося. Проте уряд лобіює альтернативні їм форми: прийомні родини, дитячі будинки сімейного типу і власне усиновлення.
На наших сиріт великий попит за кордоном. А от українці як усиновителі останнім часом не дуже активні. Утім, нічого дивного в цьому немає. Не всі охочі взяти дитину з притулку відповідають вимогам до потенційних батьків: гідне матеріальне забезпечення, житлові умови, моральні якості. Та й терпіння вистояти в черзі по нового члена родини вистачить не в кожного.
Коли моя сусідка це почула, то розплакалася
Тим не менше ставку зроблено на вітчизняного усиновителя. Планують спростити бюрократичну процедуру оформлення й очікування. А ще — матеріально заохотити: преміювати родини, що зважилися на такий крок, сумою, яку виплачують при народженні дитини, а потім щомісяця виплачувати на усиновлену дитину прожитковий мінімум. Плюс гарантувати одному з батьків тримісячну оплачувану відпустку.
Коли моя сусідка це почула, то розплакалася. Сама ростить двох маленьких синів на зарплату виховательки. Народжувала заміжня, але згодом чоловіка-п"яницю позбавили батьківських прав. Ніхто їй не допомагає. Адже сусідка не мати-одиначка, і діти в неї не прийомні, а свої — значить, від держави їй нічого не світить.
Держава поки що зосередилася на "державних", тобто нічиїх дітях. Щоб привернути до них увагу суспільства, придумали програму "Гроші ходять за дитиною". Це коли прийомна родина чи будинок сімейного типу отримають на вихованця певну суму. Хоча на відміну від традиційних усиновителів юридичної відповідальності вони не несуть: татами й мамами просто "працюють". І якщо, наприклад, з вихованцем такі батьки не зійдуться характерами, то від нього можна й відмовитися. Словом, важка дитина ризикує все своє дитинство кочувати з одних прийомних рук в інші.
І ще одне питання — квартирне. У 18 років діти стають самостійними громадянами. За законом вихідців з інтернату держава зобов"язана забезпечити житлом. А щодо дітей з прийомних родин це законодавством поки що не передбачено. "Договірні" зобов"язання таких сімей офіційно закінчуються на повнолітті вихованця. І він ризикує опинитися на вулиці.
2 
1
Коментарі