Культуролог Вадим Скуратівський, 65 років, вважає, що українську культуру слід робити самим, а не сподіватися на доброго президента чи прем"єр-міністра.
Як співіснують українська культура і уряд Януковича?
— І цей уряд, і попередній — усі страждають на "гуманітарну малописьменність". І річ не в тім, що прем"єр-міністр говорить про "Анну Ахмєтову". Бо ми живемо в світі, який упродовж шістдесяти років гнобив ім"я цієї письменниці. Загалом же нічого поганого про цей уряд поки що сказати не можна. Колись мене ображала позиція Миколи Азарова стосовно української книжки. Він казав, що ця проблема турбує тільки "национально озабоченных". Тепер же хоч і з великими зусиллями, проте читає проект бюджету українською мовою. І це похвально.
А Дмитро Табачник — ані українофоб, ані русофоб, ані юдофоб. Це — функціонер, який чітко тримається своєї лінії. За це до нього не має бути претензій. Сьогодні ж потрібні не слова, а дії. Наприклад, закласти до бюджету кошти на культурний розвиток. Бо зараз українська культура перебуває в дуже цікавому становищі.
Що ви маєте на увазі?
— Зараз ми всі потерпаємо в океані культури масової. Вона є скрізь, починаючи від простого пересування містом. У рекламі, газетах, на телебаченні. Ця масова культура загрожує нам усім. І нинішньому уряду, і громадянам, і президенту, і міністру, і двірникам. Бо це є планетарним Чорнобилем. Уся планета перетворюється на велике місто. Традиційна культура разом із Тарасом Шевченком поступово зникає. На зміну їй приходить культура рівня Дена Брауна.
Зараз українське телебачення — дикий занедбаний сад
Серед усього цього українська культура посідає досить невигідне місце. Її тіснять різні квазікультури — англомовні, російськомовні. Йдеться навіть не про халтуру на наших розкладках, де є проза Поліни Дашкової, Олександри Марініної і дуже розвинена халтура Бориса Акуніна. Просто тут немає української книжки, над якою справді потрібен український патронат. І тому ж Вікторові Януковичу чи Миколі Азарову потрібно усвідомити необхідність існування справжньої української культури.
Адже найближчим часом з"являться нові покоління — великі отари неоварварів. І ми також до них уже належимо. На наших телеканалах суцільний кітч, халтура.
Яким має бути вітчизняне телебачення?
— Чітко спеціалізованим. Нехай показують "Бригаду", та лише для відповідного віку і тільки в належний час. Має бути спеціалізований канал культури. Та зараз українське телебачення — дикий занедбаний сад. Спочатку показують антифашистський фільм, а після нього — про змову масонів на рівні гітлерівської міфології. І все це приправлене чумою в особі Михайла Поплавського. Просто національна ганьба.
Та це і світова проблема. Від західного кітчу людина просто дуріє. Цього немає хіба що в ісламському світі. Проте на Заході всі канали спеціалізовані. Не хочеш дивитися якусь сентиментальну дурість, переключи на канал природи, історії, фестивальних фільмів, авангарду. У нас же канали пропонують солянку. Та не можна нею годувати українського глядача! Бо в нього зіпсується не тільки шлунок, а й мозок.
Впливатиме на нас російська культура?
— Ми живемо поряд з країною, яка має два культурні виміри. З одного боку, це вияв класичної російської традиції. Наприклад Федір Достоєвський. Та на нас впливає агресивна масова російська культура. Вона хоче на нашому ринку всеприсутності. І все це заради грошей.
У найближчі роки наш уряд наштовхнеться на цю проблему. Бо саме ця культура в подальшому може стати справжнім знаряддям російської експансії. Упевнений, українці ще дуже шкодуватимуть за Володимиром Путіним. Невідомо, хто прийде до влади в Росії після нього.
Українці ще дуже шкодуватимуть за Володимиром Путіним
Доки не пізно, ми повинні протистояти як світовому кітчу, так і російському. Адже Україна оточена багатьма державами, які мають блискучі гуманітарні традиції. Це — Польща, Румунія, Чехія, Угорщина, певні виміри білоруської культури. Ми можемо в них навчитися. Та ми маємо самі цього прагнути, а не зациклюватися на розколі в країні.
Він якось впливає?
— Не треба робити з цього розколу культу. В кожної країни в той чи інший історичний період існував певний національний розкол. Імперська Росія була розколота між Петербургом та Москвою. У Фінляндії в XIX столітті була гостра полеміка між фінською та шведською мовами. США — це конфлікт між жителями Півдня та янкі Півночі. В Італії — протистояння між Північчю та Сицилією. Тобто це національна недуга, яка є в усьому світі.
Нам же треба дбати не про це, а про стан самої української культури. Треба робити цю культуру самим. Ніякий уряд не зробить це за нас. Ми ж усе чекаємо на доброго президента, прем"єра чи міністра. Що він прийде і все зробить.
Так, в історії України були дуже освічені міністри культури. Сьогодні ж нормальних кадрів у нас у сфері культури немає. Та розвиток культури — це не обов"язок уряду. Його обов"язок — давати на неї гроші.
2 
1
Коментарі