Нація не може бути без'язикою

Друзі та знайомі, від яких я чую, що становлення української нації відбудеться не за мовним і не за культурним принципом, дуже мудро говорять — зі свого погляду вони праві.

Вони не хочуть об'єднуватися навколо української мови та культури, і всі потуги такого плану викликають у них внутрішній спротив. У них є цікавіша — і мова, і культура. Українське для них чуже й навіть чужинське, а тому глибоко нецікаве. Від нього можна відмахнутися, з нього можна посміятися, оголосити недолугим. Воно до них не промовляє і цінністю для них не є. Вони навіть не помічають, коли роблять нам неприємно або боляче. Тому що їм не болить. Без нього вони можуть спокійно обійтись — і обходяться. Проблеми індіанців шерифа не турбують.

Зрештою, тут знову їхня правота: всі на цьому святі життя — егоїсти, і нема чого витрачати співпереживання на якихось українців з їхніми хутірськими і вузькочолими інте­ресами. Українське для них обтяжливе, зайве, необов'язкове. Тоді як існує щось більш вагоме і значуще, на що можна спертися. І воно аж ніяк не українське.

От тільки штука в тому, що вони лукавлять. Якщо становлення української нації відбудеться без української мови та культури, значить — із російською мовою та культурою. Такі реалії. Бо нація не може бути безликою і без'язикою, хоч як її не називай — громадянською, політичною чи суперкультурною.

Для дуже багатьох людей ідея "нації без мови та культури" просто означає націю з іншою мовою та культурою. Означає, але ніколи не називається. І це найбільша пастка. Вони ніколи не скажуть, що хочуть тут панування всього російського, але воно мається на увазі. Бо, за великим рахунком, Україна без українського — це Україна з російським. Адже природа не терпить порожнечі.

Український націоналізм для них неприйнятний у будь-якій формі. Натомість передбачена ними альтернатива, як би вони хитро це не маскували, — просто інший націоналізм, іншої культури та іншого народу. І цей націоналізм — російський. Хоча вони це заперечуватимуть. Бо його називають не націоналізмом, а оголошують чимось універсальним, певною перевіреною формою культурного життя, яка ­дозволяє їм триматися в колі своїх московсько-петербурзьких інтересів. І будь-які спроби змінити становище на користь українського сприймають як звуження власних інтересів, які вони ніколи не називають національними, хоч саме такими ті й є.

Для них шаблоном стало, що саме українське розколює країну. Не російські впливи, які фактично призвели до втрати територій, а саме українське є чинником, який начебто все тут зламає і знищить. Українське — щось небажане, страхітливе і потенційно небезпечне. І ця логіка мислення від друзів мені здається, м'яко кажучи, дивною та образливою.

×