Засудження Юрія Луценка, з правового й морального погляду, — це знущання з юстиції. Навіть у політичну схему така розправа не вкладається, каже філософ і один з учасників ініціативи "Перше грудня" Мирослав Попович, 81 рік:
— Процес Луценка, як і процес Тимошенко, спрямований не лише проти них. Він також і проти тих, хто мислить інакше та має мужність ці думки висловити. Це ланка у встановленні однопартійного авторитарного режиму. Він фактично вже існує, майже довершений. Адже всім керує і заправляє лише одна політична сила, що не має стриму. Доповнювати цей режим мусять жорстокі страшилки, щоб опоненти влади зрозуміли: виступати проти неї небезпечно.
Владі можна було б і зупинитися на цьому вироку. Але очевидно, що далі будуть громадянські протести, невдоволення, прояви непослуху. Вони стануть нагодою продемонструвати ці страшилки ще раз.
Не сподіваюся, що наше суспільство жорстко реагуватиме на придушення громадянських свобод. Бо це те, що належить до політичної демократії і є дуже болісною темою лише для інтелектуальної частини суспільства. Інша річ — проблеми добробуту. Є ще національна проблема — збереження незалежності. Але згадайте помаранчеву революцію 2004 року. Тоді на тлі придушення свобод усі соціологічні заміри нічого поганого не показували. Ніхто не збирався масово виходити на вулицю. Так само спокійно і зараз.
Восени ми маємо вибори. І всі розуміють, що найнадійніший спосіб зміни влади — саме через них. Якщо й вибори принесуть поразку демократії, це може спровокувати таке саме суспільне незадоволення.
Своєю ініціативою "Перше грудня", що розпочалася з далеких від політики церковних кіл, ми хотіли запропонувати нестандартні рішення ситуації в країні. Головна умова змін у країні — моральна поведінка громадян. Українцям бракує сьогодні порядності у вчинках. Це не можна оцінювати як щось вигідне чи ефективне. Потрібно привчити людей, що є речі, яких не можна робити за жодних обставин. Якщо додати моральний критерій до нашого політичного життя, це означатиме лише одне — на вибори треба йти всім. І голосувати так, як велить совість, а не як підказує вигода.
Я не хотів би зараз зустрічатися з президентом. Жодна зі сторін до цього не готова. І річ не в тому, що ми принципово проти нього — ми ж не кличемо нікого на барикади. Але як можна розмовляти з президентом, владою, якщо справи Тимошенко і Луценка стоять перед очима? Це не можливо.
2 
1
Коментарі
3