Письменник і колишній дисидент Євген Сверстюк, 77 років, говорить про причини поділу України, донецький напівкримінальний світ і церковні проблеми.
Що може об"єднати поділене на захід і схід українське суспільство?
— Наше суспільство ніколи й не було єдиним. Воно було совєтизованим, оглупленим пропагандою, хоча й не однаковою мірою. Західна Україна чинила опір совєтській пропаганді й завжди мала набагато більше інформації. На заході й у Києві слухали "ворожі" радіостанції, але цього не було в Донецьку. Нормою для Західної України було ходити до церкви, але це виглядало б великим дивом у Донецьку чи Краматорську.
Однак то є наші люди. Дуже часто найкращі, які втікали туди з Полтавщини, Київщини, особливо в часи голоду. Та донецький напівкримінальний світ їх перемелював. Це була клоака, куди скидали і всякий кримінальний елемент. Туди можна було їхати працювати в шахти й не надто боятися, що тебе вистежать. Там відбувалася легалізація напівкриміналу, яскравими представниками якого є Янукович, Ахметов, Колесников та інші. Хоча там залишилося дуже багато порядних і цікавих людей.
Наша незалежність досі проголошена, але не втілена
Не думаю, що насправді українське суспільство дуже розділене. Просто люди на сході накриті ковпаком напівкримінальної інформації. Там постійно крутять "лагерні" пісні й панує злодійський жаргон. Інформацію вони отримують від російських ЗМІ. Надто мало зроблено, щоб олюднити й гуманізувати схід. І це провина президента й уряду.
А що вони мали робити?
— Слід було організовувати конференції, дискусії за участю найкращих людей, які там є. Вони краще знають, що треба було б робити. Але їх не було задіяно. Чим займався гуманітарний віце-прем"єр Микола Томенко? Дискутував з гармоністом Табачником? Томенко потрапив на таку висоту і не зрозумів, де він опинився і що там робити. А саме йому треба було думати про інформаційний простір.
Наскільки реальною є загроза розколу України чи її федералізації?
— Україна не так поділена, як Росія, де абсолютно різні культури й етноси. Україна має інтегруватися духовно й культурно. Слід лише очиститися від криміналу. Це чума, проти якої треба боротися.
Але ж бандити досі не в тюрмах?..
—Так, цього не сталося. Навпаки, до криміналу почали ставитися толерантніше. Підписання меморандуму між Ющенком і Януковичем було непристойним і нерозважним кроком.
Президент — не святий. Але це перший наш президент, якого поважають у світі. І гідної альтернативи йому я не бачу. Кожен порядний громадянин має захищати свого президента, навіть знаючи його вади. Йому дісталося у спадок злочинне адміністративне оточення. А в парламенті під час російської газової атаки некеровані й нерозумні люди вдарили президентові в спину.
Україна так і залишилася в полоні чужої інформації та керівників, які були наглядачами, а не господарями в своїй державі. Наша незалежність досі проголошена, але не втілена.
Чи є в нинішньої влади здобутки?
— Першим великим здобутком була поразка криміналу, який рвався до влади. Та й гасло Ющенка про маленького українця не стало порожнім звуком. Фінансові потоки почали циркулювати в усьому суспільстві, а не тільки у верхах, збагачуючи групу паразитів.
Мені не сподобалося, як накинулися на сина президента
На відміну від попередньої влади, Ющенко не робив антинаціональних кроків. Хоча не зробив і таких, які б вражали і були поміченими суспільством. Його гальмує оточення, навколишнє посткомуністичне болото. Президентові потрібна міцна українська команда відважних людей.
Які саме звершення ви хотіли б бачити?
— Я хотів би нарешті відчути суворість законів. Крім того, дуже важливо опанувати український інформаційний простір. Звичайно, щось зроблено. Бо деякі раніше нестерпно брехливі й антиукраїнські телеканали стали принаймні толерантними до українських проблем. Та цього замало.
Але ж держава не повинна впливати на те, що пишуть приватні ЗМІ?
— Наша держава не повинна орієнтуватися на ліберальні демократії Заходу. Посткомуністична Україна не є Голландією. Те, що там нормально, у нас трохи смішно. Ми вийшли з тоталітарного диктаторського режиму. І враз відпустити все — це означає віддати це злочинцям і злодіям. Не можна випускати з рук керма!
Багато чого наша держава мала б робити не надто озираючись на те, як про це писатимуть. Мені дуже не сподобалося, як журналісти накинулися на сина президента. Я сам від нього не в захваті, але руки не подав би тим журналістам, які за ним стежили. Ця тема не варта виїденого яйця. Так, журналіст повинен стежити за прозорістю влади. Проте в суспільстві так багато справді важливих і животрепетних проблем!
Чи можуть віра та церква стати чинниками об"єднання України?
— У сучасному світі церква взагалі не є таким об"єднавчим чинником, яким була в минулі віки. Але головна проблема в тому, що наша церква — не справжня. Московський патріархат, який домінує в країні, — це значною мірою політична агентура країни, ворожої до нашої незалежності. Це принципово антиукраїнська інституція, уособлення злої антихристиянської волі. Хоча в ній є багато добрих священиків.
Церква Київського патріархату — тієї самої школи. Вона не є церквою європейського типу — тобто поза ідеологією. Автокефальна зупинилася на добрих намірах. Вона мала гарних патріархів і добре ім"я. Але адміністрація Кучми нав"язала церкві митрополита Мефодія. Щоб зруйнувати її як ланку, що може слугувати єдності українського православ"я з Константинополем.
Треба звільнити церкву від політики
Україна успадкувала посткомуністичне поганство з його ідолопоклонством, традицію розмитого християнства. Водночас наш народ глибоко релігійний. Але українська релігійність є стихійна, над нею не попрацювали культура й церква. Бракує релігійного виховання дітей. Сім"я може не бути акцентовано релігійною, але в ній має панувати християнська мораль.
Чи можливе об"єднання православних конфесій?
— У нас існує тільки одна православна конфесія, а поділ всередині неї є суто політичним. Він фальшивий і ворожий церкві. Треба звільнити церкву від політики. При нормальних єпископах церкву було б об"єднано. Там немає догматичних розбіжностей, однак існують ворожі групи зі своїми бізнесовими та політичними інтересами. І вони баламутять мирян.
Можливо, українців могла б об"єднати українська мова?
Звичайно, культура та українська мова об"єднують. Те, що мова не ділить, ми побачили на Майдані. То було важливе відкриття.
Мова сходу України — це її біда, один із елементів її занепаду. Це не російська — це мова посткомуністичного кримінального світу. Але якщо наше суспільство морально оздоровиться, проблема вирішуватиметься дуже просто. Діти вчитимуть мову держави, в якій вони живуть. Уже ввійшло в звичай, що діти зі сходу гостюють у Галичині на великі свята. Серед людей немає ворогування, у них є прагнення порозумітися.
Сім років таборів і п"ять — заслання
Євген Сверстюк — письменник, доктор філософії, колишній політв"язень. Народився у селянській родині на Волині. Закінчив відділення логіки та психології Львівського державного університету.
За радянських часів був правозахисником, учасником національного руху. 1973-го за виготовлення й розповсюдження "самвидаву" його засудили до семи років таборів у Пермській області та п"яти років заслання в Бурятії.
Євген Сверстюк — автор книг, численних есе і статей з літературознавства, психології та релігієзнавства, пише вірші. Має переклади з німецької, англійської, російської мов. Він — лауреат Шевченківської премії та Міжнародної премії ЮНЕСКО.
Нині працює редактором православної газети "Наша Віра". Є президентом української письменницької організації "Пен-клуб".
2 
1
Коментарі