Рада суддів України закликала організаторів та учасників акції "Волю Павліченкам!" припинити проведення масових протестів і не тиснути на суд. Це тягне за собою юридичну відповідальність, попереджають судді протестувальників, більшість із яких є футбольними фанатами. Нагадаю, масові виступи почалися з того, що батька та сина Павліченків посадили на великі терміни за нібито вбивство судді, який своїм рішенням позбавив їх житла.
Українські чиновники загалом і судді зокрема давно усвідомлюють себе державним станом, відокремленим від решти людей. Тому судді забули, що їхнє свавілля обурило не фанатів, а громадян. Тих громадян, які формують народ і який є єдиним джерелом влади. Які за своїми податками утримують цих суддів, що так хочуть бути незалежними від народу. Оця незалежність від громадян і відчувається у зверненні суддів.
Якщо хтось вважає, що це протест групи "окремих представників", а не суспільства, хай замовить незалежний соціологічний вимір ставлення українців до судової гілки влади. Але влада думкою народу ніколи особливо не цікавилася. Бо думка нижчого стану для державної аристократії не указ.
В Україні з народом традиційно заграє опозиція. Перебуваючи серед опозиціонерів, "регіонал" Нестор Шуфрич пропонував запровадити прямі вибори суддів. Це єдиний спосіб забезпечити їх справжню незалежність від влади і нормальну мотивацію як слуг народу. Тобто суддівське свавілля неможливо викорінити без прямих виборів суддів усіх рівнів. Цілком природно, що Партія регіонів забула про це, прийшовши до влади, — не для цього ж приходили.
З політичної точки зору акція "Свободу Павліченкам!" схожа на народну обкатку нової форми Майдану, але без політиків, лідерів, олігархів.
Яка причина масовості акцій? У розумінні того, що завтра коток судового свавілля може розчавити кожного. Усвідомлення, що за димовою завісою протистояння влади й опозиції народжується нове суспільство, де простим людям та їхнім дітям відведена роль безправного бидла. Тож народ вийшов захищати не Павліченків, а себе.
Мовчання влади свідчить про її цілковиту розгубленість. Їй нічого протиставити справжньому Майдану, який не проплачений олігархами. І хоч зараз у руху нема політичних вимог, є відчуття, що вони можуть швидко з'явитися, щойно проти учасників акції застосують силу.
Хочеться сподіватися, що новій формі Майдану вдасться й далі дистанціюватися від політиків. Зосередитися на конкретних вимогах, а не на абстрактній "боротьбі з системою". Вдасться не втягнутися у внутрішні чвари "східняків" та "западенців", до чого, безумовно, провокуватимуть. Водночас протистояти провокаторам, які закликатимуть до силової конфронтації.
3 
1
Коментарі
2