Директор Інституту філософії Мирослав Попович, 75 років, побоюється союзу Ющенка з Януковичем і вважає, що стосунки влади з суспільством складаються по-новому, а також розповідає анекдот.
Влада в нас нова, та особливої новизни в її діях не відчувається. Ви бачите якісь зміни у відносинах між владою та суспільством?
— Новій владі можна пред'являти багато претензій. Але це — не авторитарна влада. Ми вже були на межі перетворення на страшну диктатуру. Якби прийшов режим із Донбасу, ми перетнули б цю межу. Зараз країна вийшла на більш-менш нормальний шлях розвитку. Відносини між владою та суспільством складаються-таки по-новому.
Але ж люди, як і раніше, змушені давати хабарі, далеко не завжди можуть відстояти свої права...
Ми вже були на межі перетворення на страшну диктатуру
— Звичайно, наївно з боку президента було казати: не беріть і не давайте хабарів. Братимуть і даватимуть, поки не зміниться система. Думати треба не про те, як людям руки за це повідривати, а про створення умов для подолання хабарництва. На жаль, робиться навпаки. Надання імунітету депутатам усіх рівнів — величезний удар по боротьбі з корупцією. Це помилка президента.
Та мені здається, головною проблемою є те, що відбувається у верхах.
Люди надзвичайно емоційно сприйняли розрив між Ющенком і Тимошенко. Чому?
— Ті, хто був під помаранчевими прапорами, сприйняли це як особисту драму. Адже свої надії вони покладали на обох лідерів. Якби Ющенко та Тимошенко розійшлися через якісь ідеологічні розбіжності, такого резонансу не було б. Але всі бачили, що розрив стався через особисті взаємини серед членів команди. Формально нічого надзвичайного не відбулося. Триває структуризація влади. Уряд був і залишається коаліційним. А розколи та розходження — явище нормальне для політики. Та для нас воно болісне та тривожне. Боюся, це лише початок. Бо коли Віктор Ющенко потребуватиме підтримки, він шукатиме союзників. І дуже часто не таких, яких йому хотілося б.
Маєте якісь недобрі передчуття?
— Так. Варто лише подивитися на можливу розстановку сил у наступному парламенті. Ясно, що жодна з політичних сил не матиме більшості, тому шукатиме союзників для створення коаліції. У Польщі в такій ситуації дві праві партії заявили, що вони приречені на співпрацю. На неї так само мали б бути приречені і Ющенко з Тимошенко. Хоч навряд чи так станеться. Особисті стосунки у них складаються дедалі гірше. А в нашій політиці вони дуже важливі. Тому цілком імовірним виглядає і блок Ющенка з Януковичем — як під час голосування за уряд Єханурова. Це неприємно, бо жодних ідеологічних підстав для такого блокування немає.
До чого це призведе: зневіри і байдужості у суспільстві чи навпаки — до посилення активності людей?
— Можливе й те, й інше. Спалах солідарності, який був на Майдані, не може бути постійною атмосферою державотворення. І слава Богу — бо весь час в чаду надії жити не можна. Треба просто спокійно працювати. Це ж не нормально, що люди весь час біжать до телевізора: що там іще сталося.
Теперішнє суспільство не має системи координат
Тому неминуче розчарування призведе до спаду суспільної температури. Ми вийдемо на свої 36,6 градуса і житимемо без холеричного сприйняття кожної політичної події.
Виглядає так, що пани чубляться, а в мужиків чуби тріщать. Від непрофесійності в економіці схудли наші гаманці. Наступні вибори перетворюються на чергову лотерею. Що робити далі?
— Скажу за себе. Я не сподівався, що побачу у своєму житті справжню, відкриту політичну боротьбу в умовах демократії. Оцим себе заспокоюю. Можливо, це тішить більше, ніж варто було б... Але ж справді могло бути гірше. Що всім робити? Голосувати навесні.
Не вважаєте, що свобода ЗМІ звалилася на людей, як багато їжі після тривалого голодування?
Якщо ви ще раз мене по голові луснете, то я можу вола й не втримати
— Це так. І їжа ця жирна та смажена. Вона викликає розлад травлення. Я б сказав, що теперішнє суспільство не має системи координат. Люди кидаються від однієї точки зору до іншої. Але свобода ЗМІ мусить бути. Без цього не можна.
Які з притаманних українцям рис мали б проявлятися зараз і в недалекому майбутньому?
— Розкажу анекдот. Два куми забивають вола. Один тримає за роги, другий взявся за молота. Влупив раз — віл стоїть. Другий — знову стоїть. І тут голос: "Куме, якщо ви ще раз мене по голові луснете, то я можу вола й не втримати".
Може, цей анекдот не зовсім точно передає українську ментальність, але народ наш таки терплячий і неагресивний. Він не схильний бити морди та влаштовувати погроми, а хоче вирішувати все законно. Це дуже важливо, бо нас часто підводять до небезпечної межі.
Зараз справді важко. Особливо на селі. В індустріальних центрах не легше. Я недавно їздив до родичів у Дніпродзержинськ. До деяких місць там тільки пішки можна добратися — рейки на металолом познімали...
При Кучмі чи при Ющенкові?
— Ще при Кучмі.
А при Ющенкові назад не поставили. Добре, що нова влада така прозора і ми можемо бачити всі сварки. Але ж людям хочеться ще й чогось матеріального...
— Процес таки просувається. Раніше величезною проблемою було те, що авторитарна держава контролювала економіку. Нічого не можна було зробити без "криші". Кришувала міліція, держадміністрації. Усе це сьогодні значною мірою поламане. Надія все-таки є.
За останні дев'ять місяців наш менталітет став більш європейським?
— Гадаю, так. Люди стали агресивнішими в захисті своїх прав. У Києві он протестують проти забудов. Можливо, ці протести часом мають не дуже цивілізовані прояви, але це — громадська активність. Наближення до Європи не є питанням вступу до ЄС. Нам самим треба змінюватися, щоб за суттю стати європейською державою. Думаю, тут ми робимо кроки вперед.
2 
1
Коментарі