Новорічне звернення президента Володимира Зеленського підняло важливе питання ідентичності.
У сучасному світі люди вільно міняють країну проживання. Та й самі країни міняють кордони, зникають і виникають. Згадайте хоча би розпад Радянського Союзу, Югославії та Чехословаччини, об'єднання Німеччини. Люди потребують причини жити в тій або іншій країні поважнішої, ніж факт народження на її теренах. Відповіді на питання: чому ми разом? Щось мусить їх об'єднувати на певній території, інакше на ній утворюється низка держав замість однієї.
Що ж пропонує нам президент? Наявність українського паспорта? Цього замало. Паспорт нескладно поміняти.
"Армія, мова, віра" не можуть теж об'єднати строкату країну, показали вибори.
Нації об'єднує спільна етика й естетика, які ґрунтуються на символах. На спільних героях, міфах, піснях і прапорах, на назвах вулиць та пам'ятниках, церемоніях і ритуалах. Особливо це важливо після нищівного удару. Як Німеччині після поразки нацизму, Ізраїлю після Голокосту або Україні після російського вторгнення.
Пропозиція об'єднати країну без спільної етики й естетики може її просто розірвати.
Любов до дітей, борщу і сала ще не робить членом української політичної нації. Головне — що ти вважаєш важливим і цінним у житті. Якщо ковбасу, то є країни, де вона краща. Якщо освітлені та заасфальтовані вулиці, то тут ми відстали навіть більше.
Я не етнічний, а політичний українець. Це мій свідомий вибір. Я виріс у русифікованому Києві, коли слово "шкарпетки" на вивісці магазину сприймалося як абсолютно чуже. Про існування української мови дізнався у другому класі школи. Таких, як я, — мільйони. І нам потрібна більша причина жити тут, ніж заасфальтована вулиця і смачна ковбаса.
Вибір у нас невеликий. Або національна естетика, або радянська. Або Мазепа, Бандера і Григоренко, або Ленін, Дзержинський і Жуков. Ці два варіанти не можна об'єднати в рамках однієї історії.
Нинішній український проект тримається на етиці Майдану і добровольчо-волонтерського руху — небайдужості, активності і жертовності. Отже, або ця етика, або етика антимайдану, "Беркута" і нинішніх суддів-прокурорів.
Нова Україна не може мати створеної з нуля естетики, бо це потребує сторіч. Тож вона запозичує її у національного проекту, водночас відкидаючи його етику, зауважив публіцист Павло Казарін. Нам доведеться ще багато працювати з національними міфами та героями. Не лише, щоб очистити їх від імперського забруднення, а й щоби примиритися з їхніми протиріччями. Нам доведеться переосмислити великі пласти історії. Але іншого шляху немає. Не існує країн, які не мають власних міфів і пантеонів, символів і ритуалів. Яким усе одно, чиїми іменами називаються вулиці — своїми чи чужими, і чиї пам'ятники стоять.
Об'єднувати країну треба, але це можливо лише на засадах спільних цінностей, спільної етики й естетики. "Немає різниці" — не об'єднує, бо для мільйонів різниця є.
Політику робить протистояння активних меншин, каже Казарін. Меншість Майдану бореться з меншістю імперії за симпатії пасивної більшості. Та приймає нав'язаний порядок денний. Зеленському здається, що він іде за більшістю, її бажаннями і сподіваннями. Насправді, ні. Відкидаючи українську національну естетику та майданівсько-ветерансько-волонтерську етику, президент фактично просуває радянську естетику та антимайданну етику.
3 
1
Коментарі