Директор Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Ігор Бураковський, 48 років, прогнозує, що Україна купуватиме російський газ за $100, а до Світової організації торгівлі вступить протягом 2005–2007 років.
Росія погрожує, що продаватиме Україні газ за європейськими цінами. Це скільки?
— Гадаю, платитимемо близько ста доларів за тисячу кубометрів. Принаймні слід бути готовими до такої цифри.
Коли перейдемо з нинішніх 50 доларів на 100?
— Це питання переговорів. Я хотів би сказати одну, можливо, непатріотичну річ. У 80-х роках минулого століття західний світ зіткнувся з першою після війни паливною кризою. Був грандіозний шок. Але вони зробили висновки, почали розробляти нові технологій, створили жорсткі стимули до енергозбереження. Щоб зробити те саме, нам теж потрібен подібний шок. Підприємства, які працюють на газі за 50 доларів, і за п'ять-десять років казатимуть, що їм треба ще стільки ж часу для переходу на реальні ціни.
Одразу після повідомлення про нібито підвищення Росією цін на газ пролунали сенсаційні заяви українського керівництва: ми вступатимемо до Світової організації торгівлі разом із росіянами. Це наслідок тиску?
— Я б розцінював ці заяви як жест політичної ввічливості. Можливо, мова йде про взаємне інформування щодо процесу переговорів. Вступ будь-якої країни до СОТ є справою суто індивідуальною. Кожна окремо веде переговори, визначається із зобов'язаннями.
Для Росії на сьогодні дуже важливим є збереження контролю над пострадянським простором
Звичайно, для Росії на сьогодні дуже важливим є посилення власних позицій на пострадянському просторі, збереження контролю над ним. І Москва намагається вирішувати це завдання різноманітними шляхами. Але не слід валити все докупи. Ціни на газ і нафту зростатимуть незалежно від того, вступимо ми до СОТ чи ні. Дискутувати можна хіба що про механізми їх підвищення, домовлятися з Росією щодо поступовості цього процесу. Якщо весь світ платить ринкову ціну, то цього не уникнути й Україні.
Ці заяви Юрія Єханурова й Анатолія Кінаха можуть бути свідченням готовності пожертвувати вступом до СОТ заради поетапного підвищення цін на газ?
— Не думаю. Хоча теоретично існує загроза, що приєднання до СОТ стане розмінною картою. Ми вступаємо туди з 1993 року, але для українського політикуму ця організація залишається загадковою й незрозумілою. Мовляв, якщо ми сьогодні вступимо, а вже завтра це не принесе нам грошей, — то давайте відмовимося від цього або ж поміняємо на щось інше.
Ваш прогноз: коли Україна таки вступить до СОТ?
— Можна говорити про 2005–2007 роки.
Вступ до СОТ є найважливішим поточним завданням у процесі європейської інтеграції України. Чи нема конфлікту між цією інтеграцією та економічними відносинами з Росією?
— Не бачу жодних суперечностей. Принаймні зараз. Сама Росія сьогодні надзвичайно активно працює з європейцями. Західний ринок однаково важливий для обох країн. На ЄС припадає близько 30% нашого експорту — приблизно стільки ж, скільки й на СНД. З країн Співдружності приходить 50% нашого імпорту, насамперед це газ і нафта з Росії й Туркменістану. Вибір партнерів диктується економічною доцільністю.
На Євросоюз припадає близько 30% нашого експорту
Ситуація може дещо змінитися, якщо на Заході чи Сході ми перейдемо на вищий рівень співпраці. Скажімо, створимо зону вільної торгівлі з ЄС. У цьому разі багато залежатиме від роботи митниці: товари, які завозитимуться в режимі вільної торгівлі з ЄС, не мають перевозитися в Росію. Росіяни цього бояться, і цілком слушно. Ми так само маємо підстави побоюватися контрабанди зі Сходу.
Проблеми в економічних відносинах із Росією були б суттєвіші, якби ми зараз вступали до Євросоюзу. Але про це говорити ще рано.
Росія гостро опирається реалізації проекту нафтогону Одеса–Броди, одному з елементів економічної інтеграції України в Європу. Хіба це не конфлікт?
— Тут кожна з держав обстоює свої економічні інтереси. Росія хотіла б контролювати й виробництво, і транспортування нафти. Україні ж потрібно урізноманітнити канали її постачання й транспортування. У таких випадках конфлікти неминучі. Але не треба їх боятися. Це конкуренція. Так само конкурують між собою українські та російські виробники труб, горілки, цукерок. Не слід розуміти економічну співпрацю лише як односторонні поступки своєму партнеру.
Кажуть, перш ніж вступати до ЄС, Україна повинна набрати потужності в рамках Єдиного економічного простору. Мовляв, щоб не йти в Європу бідним родичем.
— У світовій економіці перемагає конкурентоспроможний. Те, що Індустріальний союз Донбасу купує підприємства в Польщі, Угорщині, інших країнах — оце і є реальне набрання економічної потужності. А якщо українські та російські підприємства не можуть домовитися будувати Ан-70, то політичними методами цьому не зарадиш. Хоч би які ми підписували угоди, російський бізнес не надаватиме переваги українському тільки через те, що він український.
Щодо ЄЕП, то угода про нього передбачає створення митного союзу з елементами союзу економічного. Це як закінчити школу і, минаючи бакалавра, одразу ж вчитися на магістра. Теоретично може знайтися геній, якому це вдасться. Але країни, які входять до ЄЕП, — не генії. Тож слід поступово пройти всі сходинки, починаючи зі створення зони вільної торгівлі. Потім подивимося. Головною ж проблемою є те, що ЄЕП від самого його початку був політичним проектом. Економічну доцільність там важко знайти.
3 
1
Коментарі