У часи незалежності України за кордон виїхали 5 тис. кандидатів і докторів наук, за даними Національної академії наук. Проте статистики "відтоку мізків" ніхто не веде, каже 49-річний Ярослав Пилинський, директор київського представництва Інституту Кеннана — американської неурядової організації, що надає стипендії для наукових досліджень. Зокрема, не обліковують студентів і випускників вузів, які виїжджають на стажування, курси підвищення кваліфікації, магістерські програми. Багато з них лишається за кордоном назавжди.
— Але еміграції не слід боятися, — продовжує Ярослав Пилинський. — Зрештою, США створені емігрантами. Зараз там найбільше вихідців із Німеччини — понад 50 мільйонів. Більше, ніж французів і британців, разом узятих.
"Відтік мізків" — це не український, а загальносвітовий феномен. Бо людина шукає, де краще. Ніякий патріотизм не спиняє. Французи їдуть в Америку не з меншим ентузіазмом, якщо там у лабораторіях пропонують вищу зарплату.
Справжні вчені — "золотий запас" держави — їдуть не стільки за грошима, скільки за можливістю самореалізуватися. Наші науковці кажуть, що завтра повернулися б у свої лабораторії в Україні, якби їм платили хоча б третину того, що вони одержують на Заході. Але у наших лабораторіях нема ні реактивів, ні інструментарію, ні можливості працювати. А головне — нема запиту на їхню роботу від суспільства, бізнесу, держави.
Чи є в Україні протилежні приклади?
— Є, поодинокі. От Харківський інститут монокристалів, який очолює Володимир Семиноженко, зумів стати монополістом у своїй галузі в Європі. Його працівники мають гідні зарплати, виконують спецзамовлення з усього світу. Те саме можна сказати про Київський завод "Квазар", який розробляє високотехнологічні елементи живлення. Тобто все залежить від менеджменту. Україна може залишатися провідною науковою і технічною державою. Потенціал ще є, але тане на очах.
Як із "відтоком мізків" в інших пострадянських країнах?
— З Росії емігрують більше. Щодо Білорусі офіційних даних немає.
А у наших європейських сусідів?
— Тенденція однозначна: люди виїжджають. Після вступу до ЄС Чехії, Словаччини, Польщі, Угорщини їхнім громадянам стало значно легше влаштуватися в Західній Європі на роботу. У Польщі, наприклад, цілі райони залишилися без лікарів і вчителів.
Я нещодавно був в Угорщині, країна справила на мене сумне враження. Скрізь відчувається занепад. Повернувся з Будапешта в Київ, то не зрозумів, де Євросоюз? Наша столиця має більш європейський вигляд. Кияни живуть краще, ніж жителі багатьох європейських столиць: місто чистіше, люди вгодованіші, краще одягнені. Немає стільки бомжів і жебраків під супермаркетами.
Чи активно виїжджають українські медики і вчителі?
— Поки що неактивно. Крім одиниць, які мають найвищу кваліфікацію і визнання — як-от унікальний хірург чи офтальмолог. Пересічні лікарі, навіть кваліфіковані, виїхати не можуть, і це поки що рятує Україну. Для того щоб лікар почав працювати на Заході, йому потрібно ще шість-сім років там провчитися. Знаю приклади, коли наші дипломовані медики виїжджали в Канаду і змушені були вдруге вступати на медичний факультет. Тільки після того можуть отримати високооплачувану роботу.
Так добре, як зараз, ми ніколи ще не жили
Вчителі із Західної України, які добре знають угорську чи польську, можуть спокійно влаштуватися на роботу в Угорщині та Польщі.
Чим відрізняються українські емігранти в різних країнах?
— У Німеччині офіційно перебувають 124 тисячі працівників з України переважно високої кваліфікації. На відміну від Італії, де приймають здебільшого на низькокваліфіковану роботу. Назавжди українці виїжджають переважно в Америку, Канаду й Австралію. До Європи більше їдуть на заробітки. Але часто там залишаються, кому це вдається.
Які тенденції еміграції з України?
— Останніми роками вона уповільнюється. Незважаючи на те, що далеко не всі в Україні живуть добре. Хоча так добре, як зараз, ми ніколи ще не жили. Згадую свою молодість, коли я бачив у київських гастрономах трилітрові банки з березовим соком, оцет, хліб, кільку в томаті, сірники і сіль. Так само було в кожному місті чи обласному центрі. Це вважалося розвиненим соціалізмом і процвітанням. Зараз у найбіднішому селі в магазині ви побачите повний набір потрібних продуктів. Тому розмови про занепад — лукавство. Просто у нас коротка пам"ять.
Але ж не всі живуть у Києві...
— У нас 70 відсотків економіки в тіні. Тож ніхто не знає, що насправді робиться. Практично всі олігархи не платять податків і не приховують цього. Тіньова економіка добра тим, що дає людям жити. Але не створює нових робочих місць, не турбується про розвиток проривних технологічних галузей і стратегічно прирікає країну на занепад.
Як на еміграцію вплинула криза?
— Потреба в наших робітниках суттєво зменшилася. Працівників на будівництві чи на підприємствах скоротили в першу чергу. Залишаються потрібними ті, хто працювали в домогосподарствах, доглядали старих немічних людей. Як правило, вони працюють в небідних родинах.
Але й очікуваного повернення трудових мігрантів в Україну не спостерігається. Бо тут нічого робити. Ніхто не працює над розвитком інфраструктури, не будує достатньо доріг, щоб забезпечити роботою заробітчан. Ніхто не реформує медицину, науку, освіту. Немає проектів, які передбачали б використання великих трудових ресурсів.
Можна було б інтенсифікувати сільське господарство, але ми в полоні ілюзій. Наші зернотрейдери не можуть купатися в грошах через монополію світових трейдерів. Перетворити Україну на зерновий Кувейт можна, маючи дуже ґрунтовну державну політику не лише виробництва зерна, а й просування його у світі.
3 
1
Коментарі