Якби хтось захотів написати посібник на тему "Як не слід поводитися у відносинах із Росією", то прототипом для нього мала б стати Україна. Наївність, недалекоглядність, невміння прорахувати кроки Кремля та їхню природу — цього у нас хоч відбавляй.
Що складніша ситуація в діалозі з Москвою, то більше дають знати про себе ці чесноти. Зараз триває "сирна війна". Міністр закордонних справ Костянтин Грищенко цього тижня звозив на зустріч зі своїм колегою Сергієм Лавровим українських сироварів. Так, ніби виробники щось там можуть вирішити. Ніби шиті білими нитками претензії Росії мають якийсь стосунок до якості українського продукту.
Справа ж суто політична. Тому намагання України вести суперечку в площині виробництва сирів виглядають кумедними. Призупинення імпорту було й залишається традиційним інструментом досягнення Москвою політичних цілей або покарання неугодних. Наприклад, 2005-го вона заборонила ввіз польського м'яса й овочів — помстилася за антиросійську риторику покійного президента Леха Качинського. Роком пізніше під заборону через загострення політичних відносин із Кишиневом потрапили молдовські вина. Потім були ще грузинські вина й "Боржомі", естонські харчі, латвійські шпроти, литовські сири й сметана, білоруське молоко. Зовсім недавно — придністровський коньяк... У кожному випадку дії Росії мали політичне підґрунтя.
Заборона українських сирів однозначно спричинена небажанням Києва пристати на запропоновані Москвою умови газових контрактів. Її мета — контроль української газотранспортної системи та внутрішнього ринку газу.
Найгірше те, що Кремль відчуває реальність досягнення цього. У Росії чудово знають: при владі в Україні перебувають позбавлені державницького мислення люди, зацікавлені винятково в особистому збагаченні. У них усе продається, річ лише в ціні. Торік у грудні бліц-криг Москви не вдався: вона захотіла все й одразу, дещо налякавши українських олігархів. Що ж, тепер як перепочинок невеличка "сирна війна". Завтра може бути ще якась інша.
Москва заспокоїться лише коли чітко переконається: досягти запланованого не вдасться. Але для цього українська влада має кардинально змінити підходи у газових переговорах. Виходити з того, що тактика пошуку політичних домовленостей із Кремлем приречена на невдачу. Усвідомити, що у відносинах із ним не обійтися без жорсткості. Згадати про своє членство в Європейському енергетичному співтоваристві, можливості Стокгольмського арбітражу.
Таке переродження зараз виглядає малоймовірним. Відтак Янукович із компанією лише заохочують Росію до посилення тиску. І насамперед не Москві, а їм мають "дякувати" нині вітчизняні сировари.
3 
1
Коментарі
1