34-річний український підприємець Денис Олейніков півроку живе з дружиною, донькою та сином у хорватському місті Ровінь. Родина виїхала через порушення українською міліцією кримінальної справи проти Олейнікова та його фірми "Просто Прінт". Підприємство випускало футболки з написом "Спасибо жителям Донбасса за ананаса".
— У хорватів багато чого не так, як у нас, але це позитивні відмінності, — розповідає Денис Олейніков телефоном. — Хорватія — невелика й мононаціональна країна. Існує завдяки туризму й сервісу. Тому упередженого ставлення до іноземців, які тут постійно живуть, нема. Нас зустріли привітно. Офіційні особи знали нашу ситуацію й поставилися до нас з розумінням. Побутових труднощів практично не було. Але тут треба пожити деякий час, щоб тебе відчули своїм. У цьому відмінність від багатонаціональних країн, як Франція чи Іспанія. У Барселоні етнічних іспанців не так багато. Маса китайців, корейців, арабів, африканців. Там ти свій із першої секунди.
У Хорватії нема корупції на місцевому рівні, у нашому розумінні. Тобто поліцейські чи податківці хабарів не беруть. Але чимало питань можна вирішити, якщо ти чийсь сусід чи ваші діти разом вчаться. Тому важливо стати членом громади, підтримувати добрі стосунки з усіма.
Як долаєте мовний бар'єр?
— Якщо хорват говорить повільно, то ми його розуміємо без перекладача. Тут мультикультурний регіон, де кожен знає італійську і кожен другий може порозумітися англійською. Навіть моя дружина, яка не знає жодної іноземної мови, використовуючи російські, українські слова й шкільні знання англійської, може порозумітися з місцевими.
Чим хорвати відмінні від українців?
— Це слов'яни, достатньо колективні. Тут нема осоружної європейської одноосібності. Вони люблять колективні види спорту, у вихідні на місцевих фестивалях п'ють вино, їдять м'ясо. Хорвати не відзначаються особливим трудоголізмом. Але є одна значна відмінність від українців: велика повага до приватної власності. Тут дуже розвинений дрібний і середній бізнес. Це в Україні підприємців називають спекулянтами, баригами, ділками. У хорватів ставлення до бізнесменів піднесено до певного культу. Причому не до олігархів, а до власників кав'ярень, крамниць, готелів.
Хорвати — дуже привітні й відкриті. Їм, наприклад, імпонує, що ми обрали їхню країну для постійного проживання, маючи можливість поїхати деінде. Коли ти прагнеш ужитися, показуєш повагу до їхніх традицій, стараєшся говорити по-хорватськи, вони одразу відкриваються. Тягнуть на якісь фестивалі, танці. При цьому тут не відчувається суєти. Стиль життя неспішний, з деякою слов'янською лінькуватістю. Мовляв, усе рано чи пізно здійсниться.
У нас уже є невелике коло для спілкування й відпочинку. В інші країни не їздили. Тут курортна зона і поряд море.
Як вони сприймають владу?
— Владу не боготворять ніде. Є люди, які лають владу, хтось сумує за Югославією, як у нас за Радянським Союзом, але в цілому владу сприймають спокійно. Відколи ми тут, уже були одні вибори. Перемогла опозиція, і влада спокійно пішла, сказавши виборцям, що вони помилилися. Ніхто не кричав про фальсифікації. У хорватів нема стану безнадійності, що хтось захопив кабінети. Вони знають, що будуть вибори, громадяни висловлять свою думку, і до влади прийдуть інші. У розмовах про політику нема надриву, як у нас.
Які там ціни?
— На харчі — співставні з українськими. М'ясо — приблизно така саме. Дорожчі бензин, цигарки. Більшість овочів і фруктів дешевші. Цукор і крупи — трохи дешевші. Нерухомість у нашому регіоні дорога, як у Києві. Тут близько до Італії, італійці купують будинки, живуть у Хорватії, а працювати їздять на батьківщину. Так їм дешевше.
Особливої різниці в медичному обслуговуванні я в Хорватії не побачив, бо і в Україні ми користувалися послугами приватних лікарів та клінік.
Знімаємо квартиру площею біля 100 метрів. Складно уявити середню хорватську родину з двома дітьми, яка проживає на 35 квадратних метрах, як у нас у "двушці" на Русанівці. Тут вважають, що така квартира для холостяка. А для життєвого простору звичайній родині треба 100-120 метрів.
Чому обрали для життя маленьке місто?
— Ми втомилися від мегаполісів в Україні. А тут ще й гарна тенісна база, що важливо для нашої дочки. Хоча все вийшло випадково, ми навіть не знали, скільки тут людей живе.
Дочка поки вчиться заочно в школі в Україні — здає іспити віртуально. Піде до місцевої школи з наступного року. Син уже ходить до підготовчого класу, навчається по-хорватськи. Дітям треба інтегруватися в хорватське суспільство.
Ви ще думаєте повернутися в Україну?
— Зараз я не можу повернутися, бо на мене заведена кримінальна справа і я маю статус звинуваченого, поданий у розшук. Тобто на батьківщині мені показали червону картку. Хочу повернутися в Україну, але не хочу сидіти у в'язниці за те, чого я не робив. І навіть якщо прийде інша влада, у мене нема особливих ілюзій. Адже не Тимошенко чи Яценюк закриватимуть справу, а люди на місцях. Потрібно змінити механізм діяльності правоохоронних органів і українського правосуддя. Не думаю, що це станеться швидко.
3 
1
Коментарі
56