До 1995 року французьке законодавство не регулювало правил спонсорства політичних партій. Початок цьому поклали кілька фінансових скандалів, розповідає консультант зі збору коштів французької партії "Cоюз за Народний Рух" (UMP) Тібо Мюзерґ, 32 роки.
— Зараз законодавство добре структуроване, прозоре, тому складно підкупити політика, — говорить. — Партіям, наприклад, заборонено брати гроші в юридичних осіб. За порушення цієї норми можна втратити на рік державне фінансування. У нас партія, яка на парламентських виборах висунула кандидатів принаймні в 50 округах і набрала бодай 1 відсоток голосів, отримує від держави по 1,63 євро за голос упродовж наступних п'яти років. Якщо партія показує погані результати раз по раз, у неї виникають фінансові проблеми. Наприклад, Комуністична партія на початку 1990-х мала багато грошей, але поступово втратила голоси і опинилась у кризі.
Усі дані про фінансування відкриті. Партії зобов'язані публікувати фінансову звітність.
Скільки становить річний бюджет UMP?
— Близько 50 мільйонів євро. Він наповнюється з трьох джерел. Близько половини коштів дає держава. Чверть надходить від членів партії та обраних високопосадовців. Наприклад, президент республіки перераховує частину своєї зарплати на рахунок партії — це традиція французької політики. Іще 25 відсотків — пожертви приватних осіб, скажімо, у відповідь на електронний лист із проханням фінансової підтримки. UMP має кількадесят тисяч донорів, а на всю Францію їх не більше 100 тисяч. Більшість пожертв дають старші люди, серед яких є і безпартійні. Середня сума пожертви — 55 євро. Максимальна — 7500 євро з особи.
Який розмір партійного членського внеску?
— Річний платіж 25 євро з особи або 35 євро із сім'ї. Зазвичай до цього додають іще пожертву 10–15 євро на фінансування виборчих кампаній. Для безробітних і молоді внесок становить 10–15 євро.
У який спосіб гроші надходять до партій?
— Трохи переказами з кредиток, трохи готівкою, але більшість — у формі чеків. Це французька традиція. У США, наприклад, перекази роблять із кредитних карток. В Угорщині готівку на рахунок партії кладуть із відділень банків.
Як держава контролює партії?
— Є Національна комісія зі звітності кампаній і політичного фінансування. У ній працюють здебільшого люди, що раніше були у Державній раді — вищому адміністративному суді. Вони не належать до жодної з партій.
Після виборчої кампанії комісія висловлює зауваження. Як правило, критикують усіх учасників — наприклад, на останніх президентських виборах кандидатів Сеґолен Руаяль і Ніколя Саркозі за нерозумно витрачені гроші. Руаяль критикували зокрема за те, що в неї чимало коштів ішли на макіяж, який, певно, маскував собою незадекларовані витрати.
Один макіяж за 1000 євро?
— Приблизно так. А Саркозі критикували за перевитрату на поїздки. Із ним їздили забагато людей. Публікація таких фактів уже є великим важелем впливу. Зазвичай раз викрите порушення не повторюють.
Чи стежать громадяни за рішеннями комісії?
— Цей орган не приймає рішень. Якщо бачить порушення, справу несуть або в адміністративний, або в конституційний суд. Зараз розглядають справу щодо глави регіону Іль-де-Франс (територія довкола Парижа, найбагатша у Франції. — "ГПУ"). Перед виборами він коштом місцевої ради провів свою "соціальну" рекламу: показував, як добре керує. Вибори, напевно, визнають недійсними. Порушника можуть зняти з посади або заборонити йому балотуватися на певний час.
Політики бояться таких скандалів?
— Торік міністра праці Еріка Верта звинуватили в тому, що він зустрічався з однією з найбагатших персон Франції пані Бетанкур (власниця компанії "Л'Ореаль". — "ГПУ"). Мовляв, поїхав від неї із валізами, повними готівки для фінансування кампанії Саркозі. Доказів не було — але самого звинувачення було досить, аби зламати кар'єру Верта.
Власник приватної газети може продати партії шпальту за 1 євро?
— Він не має права цього робити. Вища рада з питань аудіовізуальної сфери дивиться, чи всі партії мають рівний час в електронних засобах інформації. Наприклад, за три дні до президентських виборів Саркозі дозволили говорити трохи довше на публічних дебатах, бо Руаяль частіше з'являлася на телебаченні у попередні місяці. Аналогічні органи контролюють газети, журнали.
Шеф-редактор може написати велику статтю про партію, яка йому подобається?
— Він може написати журналістську колонку. Але є різниця між його поглядом і газетним. Тож це помітять. Держава встановлює безліч обмежень щодо реклами партій. Наприклад, вони не можуть рекламуватися на телебаченні в інший час, окрім у спеціально виділений безкоштовний період. Через це партії більше витрачаються на організацію мітингів, зустрічей із виборцями.
Як Україна може скористатися французьким досвідом?
— Ваша ситуація далека від катастрофічної. У всіх державах були такі ж проблеми. Зміни в секторі фінансування партій відбудуться тоді, коли виборці зрозуміють, що це в їхніх інтересах. Можливо, одного дня ті, хто дає мільйони на вибори, скажуть собі: витрачати стільки грошей на політику — нерозумно, їх можна потратити ефективніше.
2 
1
Коментарі