Росія та Україна створять робочу групу науковців, яка готуватиме спільний навчальний посібник для вчителів історії. З ним педагоги зможуть запропонувати учням об'єктивніші знання, переконаний міністр освіти і науки Дмитро Табачник.
— Я не вірю у спільний текст. Конотопську битву виграв Іван Виговський — росіяни програли. В іншому випадку перемогли вони, а нас розбили. Є сюжети, які ніколи не вдасться погодити з росіянами, — каже завідувач кафедри історії Києво-Могилянської академії професор Наталя Яковенко, 64 роки.
Міносвіти посилається на західний досвід. Європейський Союз любить усіх мирити, бо це в його економічних інтересах. Спільні підручники пробували писати Греція, Болгарія і Сербія. Але навіть з місця не зрушилися — надто великі територіальні претензії. Своя "гаряча дружба" і між французами та німцями. На спільні посібники та підручник вони наважилися після багатьох років зближення позицій.
На Заході практикують культуру миру. Люди не сідають писати спільний підручник, доки не вироблять спільні бачення, сюжети і цінності. Доки не подолають бар'єри. Адже всі ми — діти великих національних історій ХХ століття, які всуціль були конфронтаційними, зі звинуваченнями сусідів в усіх смертних гріхах.
Ми пробували писати спільний польсько-український підручник. 1991-го уклали спеціальну угоду між міністерствами — і досі нічого не зробили. У бюрократичному середовищі все завжди мертвонароджене.
Міністр Табачник заявляє, що є фахівці, які очистять історію від нашарувань. Хто це? Усі, кого я запитувала, кажуть, що не беруть у цьому участі. Але ж вони десь беруться. У кишені, напевно, у нього сидять. Я не вважаю працівників Інституту історії НАНУ поганими фахівцями. Але ця структура перетягнула в Україну радянський спосіб наукового життя — за дуже малим винятком люди заробляють гроші на псевдонауці. Із 170 осіб працюють 20.
Український посібник для вчителів видали. Постаралися Петро Толочко з компанією істориків такого самого віку та переконань. Хоч досі не зрозуміло, чи дійшов він до вчителя.
Інша річ — шкільний підручник. Його не можна змінити лише тому, що хтось цього хоче. Треба спочатку переписати програму. А це — довга і бюрократична процедура: створити комісію, затвердити, прорахувати години тощо. Міносвіти мусить оголосити конкурс на написання підручників під затверджену програму. Він триває принаймні рік. І після цього вся процедура починається знову.
Безоціночний підручник виглядає так: ліва сторінка — енциклопедична: "вирішив", "пішов", "розбив", "втратив" тощо. Права — ілюстрація: автентичні гравюри, фотографії тощо.
Але підручник з історії існує для того, щоб учень сприймав її через живих людей, ототожнював себе з країною, територією. Щоб дитина знала: красти — погано, бути благородним і щедрим — добре.
"Табачник жодного разу не показав, що поважає Україну"
— Міністр посилається на досвід Франції та Німеччини, але там ніхто й не думає асимілювати одне одного чи нав'язувати своє трактування. Тому цей приклад для України є недоречним, — коментує колишній голова Інституту національної пам'яті Ігор Юхновський, 85 років. — Говорячи про підручник спільної історії, росіяни провадять політику асиміляції. Очевидне бажання міністра Табачника догодити Росії. Цей чоловік жодного разу не показав, що поважає Україну, її культуру. Якщо він ще й писатиме "спільну історію", такий підручник не буде об'єктивним.
Ми віддали Росії все, що могли. Але взамін — жодного руху. До нашої державності ставляться мало не вороже. Бо все, що зробили росіяни, за визначенням правильно, а українці — навпаки. У стосунках з нами їм бракує чесності. А без цього не напишеш правдивої книжки про сотні тисяч українців, вивезених і заморених у Сибіру, про Голодомор і масові вбивства.
Інтернет усунув монополію на інформацію
— Який сенс такого підручника? — запитує історик 60-річний Володимир Сергійчук, професор Київського національного університету ім. Шевченка. — Зараз уже не напишеш історії так, як це робилося в радянський час, коли не було інтернету, доступу до джерел як внутрішніх, так і західних. Інформація доступна для кожного, хто хоче дізнатися правду. Що, напишете спільний підручник і забороните інтернет, велику кількість книжок, закриєте всі архіви? Це лише зайва трата коштів.
А вчителі? Учні їм тикатимуть альтернативними Орестом Субтельним, Михайлом Грушевським і Наталією Полонською-Василенко, і таким чином підриватимуть авторитет викладачів.
3 
1
Коментарі
5