Київське видавництво "Факт" започаткувало книжкову серію "Містами". Тут читається два слова: Міста і Ми. Це не краєзнавча, а художня проза, породжена аурою певних міст. Перші в серії — відома книга Ірванця "Рівне/Ровно" та менш відомий роман донеччанки Єлени Стяжкіної "Ты посмотри на нее!".
Цей роман — помаранчева революція, побачена з Донецька. Уявіть, що в Києві на Майдані восени 2004-го стояв не мільйон душ, і не сто тисяч, а лиш двоє: Вождь і той, хто все це оплатив! А оплатив — донецький бізнесмен Коля. Він купив діряву каналізацію, розбагатів на лайні й за ті гроші фінансував Майдан. Коли "мы проиграли", "помаранчеві" кинули в тюрму олігарха Лаврова (щось середнє між Януковичем і Колесниковим).
І героїня книги, донецька журналістка Анна, їде до Києва визволяти Лаврова. Для Анни донецькі мужчини найкращі. У Анни їх троє: її чоловік, а ще Лавров, а ще Коля, чиє лайно оплатило Майдан. Коля також — коханець і бізнес-партнер леді Ті (за якою вгадується леді Ю)!
Я угробила Кабмин!
Отже, це роман про любов. І про Донецьк — "город, в котором нельзя состояться. Наш город полюбить нельзя". Утім, і Київ теж. Анні здається, що тут живуть лиш феміністки й лесбіянки!
Одначе: "Олигархи должны жить в столицах. Там, среди себе подобных, они становятся похожими на людей. А тут — остаются собаками. Иногда бешеными, голодными, а когда и мертвыми.
Мертвыми бездомными собаками, которых никому не жаль. Олигарх Лавров был живой собакой..."
Що любить Анна? Любить те, що знає, й не любить те, що не знає. Вслухаючись в українську мову, Анна часто зауважує, що ця мова краща, точніша, яскравіша, ніж російська. Але... красу української мови здатен зрозуміти лиш росіянин, а не тупі, недорікуваті українці! Зрештою, цей роман — драма напівзнання, енергія самообману. Й саме в тому цінність: нам легше зрозуміти тих, хто не зумів зрозуміти нас. І поспівчувати їм, бо вони схожі на нас — так само бездомні у власній країні.
...Анна попросила "міністершу культури" подбати про ув"язненого Лаврова, й "міністерша" телефонує "Вождю", за що її знімають із посади, а вслід за тим падає й весь "помарачевий" уряд. "Я угробила Кабмин!" — мимохіть каже Анна, й аж тут починає співчувати "міністерші". Може, поспівчувала б і ще комусь, але на цьому роман закінчується!
Це цікаво читати, це писала дотепна жінка — від імені героїні, яка часом буває дуже дурною. А надто, коли робить категоричні висновки зі свого напівзнання. Але саме її дурість — драматично-переконлива.
Коментарі