Знесилена чвертьвіковою боротьбою з олігархами і чиновницькою мафією українська спільнота хоче вибитися в люди. Такою небездоганною формулою я хотів би позначити смисл нинішньої дострокової виборчої парламентської кампанії. Формула не бездоганна, бо не бездоганно розпочав новообраний президент Володимир Зеленський цю кампанію. Він порушив Конституцію, але не волю народу до закріплення перемоги на президентських виборах і подолання неофеодальної долі України.
Драма, що розігралася між Зеленським і порошенківсько-яценюцьким ядром Верховної Ради вже на початку президентства переможця, висвітлила глибоку трагедійність життя українців. Політичний клас демонструє повну відірваність від народу. Я не згадував би навіть відому афористичну дилему "Вышли мы все из народа, как бы вернуться в него", бо ця верства не має куди повертатися, вона чужа народові. Її середовище — гроші й тільки гроші. Сказати, що є надія на те, що природа політичного класу зміниться і українське суспільство висуне до державного керма якісь інші кадри, я не зважуся.
Чому? А подумайте, хто йде в новий парламент і хто бере в руки державне кермо. Я не про те, що президентської партії "Слуга народу" фактично немає і в неї йдуть перебіжчики з інших партій, які слугували капіталу, хоча й про це. Поглянемо на якість тих, хто перебіг під крило Зеленського. Секретарем РНБО став Олександр Данилюк — явно не фігура для Жмеринки і тим паче Кременчука. Він справно служив Януковичу і Порошенку. Сім'я живе в Лондоні, вміє говорити, але добрих справ за ним ніхто не пам'ятає. Не дорікатимемо Зеленському, що він отак добирає кадри, він інших не знає. А хто до кого припливає, не одразу розпізнаєш. Одному ситце, другому решітце, а що нам від того? Проголосивши зміну поколінь при владі, команда Зе все ж заводить до неї вчорашній день. Тут не вимагаймо абсолютної чистоти, полова неминуче десь і засмітить навіть добре просіяне зерно.
Будь-яка зміна владних поколінь і політичних класів передбачає певну спадкоємність і неігнор позитивного досвіду попередників.
У зв'язку з цим нагадаю відомі далеко не всім уроки так нелюбого нам Путіна. Першу його президентську каденцію Росією керував фактично Євген Примаков. Він був не тільки мудрий економіст, а й дипломат, розвідник і талановитий журналіст, знайомий із багатьма главами держав і світовими політиками. Примаков, покликаний і потім спроваджений у відставку Єльциним, як прем'єр-міністр витягнув Росію з дефолту і зашморга зовнішнього управління. Недосвідчений у питаннях економіки та державного будівництва кадебіст запросив його в наставники без будь-яких упереджень. Примаков зумів передати досвід Путіну. Як той потім ним скористався, то інша проблема.
Зеленському конче потрібні розумні наставники. В Україні є когорта успішних менеджерів і управлінців різних поколінь, які могли б підказати президентові розумні ходи в економіці, енергетиці й соціалці. Ну, хоча б Фокін, Скляров, Мороз, Кучеренко, Плачков — і не вони одні. Президент для користі України, виходу її з кризи і зовнішньої залежності міг би створити Раду старійшин, яка уберегла б його від ризикованих рішень і авантюр. Навчила працювати з таким непростим органом влади, яким є парламент. При сухому дереві й мокре горить, тут усе залежить від того, хто підкидає поліна у вогонь. А повчитися і в старості не гріх, а молодим і Бог велів.
Клямка для руйнівних для України політичних сил западає, вони чинять відчайдушний спротив. Збереження змішаної системи виборів дає їм змогу зберегти певні позиції в законодавчому органі держави, а можливо — і в уряді.
Мабуть, президентська команда зробила хороший хід, поставивши до керма своєї партії Дмитра Разумкова. Але чи врятує це її від навали перебіжчиків? Зважте на ритуальні об'єднання і ребрендинг "Народного фронту", "Самопомочі", Гройсмана і ще декого, які хочуть будь-що пройти в нову Верховну Раду. Яка вона буде — одному Богу відомо. Чи стане вищим представницьким органом соціальної і правової держави, як це записано в Конституції, чи ядром кланової системи влади? Поки що ні кроки новообраного президента, ні заяви провідних політичних сил відповіді не дають. Заяви декого з нинішньої владної команди про повний курс на лібертаріанство аж до легітимізації проституції взагалі заплутують навіть палких їх прихильників. А повне обминання досвіду європейської соціал-демократії сіє сумніви у європейськості нового курсу. А в серйозної політичної сили діло ж не півняче, розвиднятися народові вона має не через надію, а гарантію. Українцям набридло перебивати бики на барани й політичні кренделі. У печінках партії Солохи, що кури полоха. На політринг мають вийти не бійці, а борці за людське життя для людей. Годі обіцяних покращень — давай цілком певне поліпшення. Різницю нестилістичну уловлюєте?
Де верба, там і вода. Де вода, там і верба. Проста житейська істина, а в ній — чудесна формула життя, яка, на жаль, у політиці не в моді. А має бути в ній гербовою.
Якщо держава в надійних руках, тобто якщо в ній є добра вода, так і життя — як розлога верба. А розлога і здорова верба — значить, і вода добра. В ній трудящий люд, мудрі господарі, між ними не шкода, а згода.
В Україні цього поки що немає. Чи буде? Робимо начебто перші кроки до верби і води, а чи вдасться? Не знаю. І ви не знаєте. І гоп скажемо, як перескочимо. Хочеться сказати, дуже хочеться. Але я не казкар і ми з вами не діти, щоб наперед тішитися. Ніщо не дається легко, але ніщо само собою не проходить холодцем на стіл. Од вітрів життя ні в печі, ні в хліві не сховаєшся. Найкращий той дім, що зводиш сам. Який зведемо спільно дім — якраз вибори й покажуть.
3 
1
Коментарі