"Чим більший перелік гріхів, тим легше тебе тримати в руках"

 

Католицька церква цього тижня до семи існуючих смертних гріхів додала ще сім: контроль народжуваності, дослідження стовбурових клітин ембріонів, вживання наркотиків, забруднення навколишнього середовища, збільшення майнового розшарування, надмірне багатство та дії, що призводять до зростання кількості бідних. Розмовляємо про це з Олегом Трибоєм, 35 років, редактором та рецензентом теологічної літератури.

Для чого католицька церква офіційно затвердила ще сім смертних гріхів і чи має вона на це право?

— Нині світові релігійні організації тісно переплетені з державними органами влади. Тому інколи виконують соціальне замовлення правлячої еліти. Створюють набори правильних чи неправильних дій. Тлумачі священних книг використовують ті уривки, які вигідні на сьогоднішній день. Еліті потрібно, щоб народ воював — беруть цитати про потребу захищати батьківщину. Про те, що нема більшої жертви, ніж померти за свого брата. А тільки треба втихомирити народ чи попередити повстання, згадуються тексти про терпіння, прощення і любов до ворогів.

То як варто сприймати заяву Ватикану?

— Поява нових смертних гріхів ніяк не затримає розвитку медицини чи науки. У кожній із цих сфер працює багато людей, байдужих до будь-яких вірувань. А постулати церкви стосуються лише її прихожан. Якщо вони приймають рішення своїх лідерів про те, що нові сім гріхів є смертними, ми не можемо казати, правильно це чи ні. Для них це ще одна можливість покаятися, отримати прощення і ближче долучитися до церкви.

Чому так? Хіба немає одного авторитету, який визначає, що є гріх?

— Авторитет є — писання кожної релігії. У християн це Біблія, у мусульман — Коран. Але всі, хто тлумачать ці книги, роблять свої висновки. З розвитком суспільства виникає потреба трактувати старі тексти таким чином, щоб вирішити нові проблеми. У Біблії, наприклад, ніде не написано, що наркотики — це погано. Але сказано, що будь-яке сп"яніння — проблема. Тому коли наркоманія стала проблемою для суспільства, релігійні лідери почали використовувати тексти, які засуджують будь-яке сп"яніння і говорять про свободу від впливу будь-якої речовини.

Чи є в Біблії поняття смертного гріха?

— У Новому Заповіті написано, що всі гріхи прощаються, якщо про це просити. Чогось про смертні гріхи, що не прощаються, немає. У Старому Заповіті йдеться про гріх, за який людину карали смертю, — вбивство, порушення суботнього дня, ідолопоклонство, крадіжки.

Звідки ж взялося поняття смертного гріха?

— Це стримуючий фактор. Ми знаємо, що людина не боїться робити зло. У кризовій ситуації ми здатні на страшні речі. Тому церковні організації взяли на себе функцію визначати, за що ти будеш покараний, якщо не за життя, то після нього. Чим більший перелік гріхів, тим легше тебе тримати в руках, назвавши твоє бажання гріхом. Якщо людина має недосконалості, які ми називаємо смертним гріхом, то ведемо її до страху, а отже — до управління нею. Страх дозволяє маніпулювати людиною.

Звучить досить негативно...

— Релігійні організації добре знають психологію, мотивацію людей і, володіючи техніками впливу, можуть спонукати на великі справи або перетворювати людей на рабів. Але завжди є позитивний момент. Наприклад, вчення Христа про любов до ближнього допомагає стримувати конфлікти в багатьох країнах. Багато речей, які називаються гріхом, дозволяють нам елементарно зберегти своє здоров"я. Писання вчить уникати сексуальної розпусти, зловживання алкоголем, ліні. Ці гріхи шкодять насамперед тим, хто їх робить.

Чи грішить людина перед Богом, якщо не виконує постанови своїх релігійних лідерів?

— Не обов"язково. Церковні лідери — також люди. І бувало, вони оголошували певні речі гріхами, які такими не були. За часів інквізиції церква таким чином позбавлялася небажаних для себе людей. Потім за це вибачалася. Але тоді вірила, що все робила правильно — рятувала землю від якоїсь зарази.

У нас є вибір? Чи існує один правильний шлях?

— Церковні відносини і духовне життя — це суб"єктивні аспекти буття. Християни, які поклоняються одному Богу, можуть мати протилежні погляди на тисячі питань. У кожної людини своє сприйняття Всевишнього, а отже, і духовних цінностей. До певної міри в кожного своя релігія. Давайте візьмемо краплю води з океану — там вона розмита, її ніби нема. Але ми можемо її виділити, побачити на долоні. Так само і людина в масі релігійної структури. Всі поклоняються одному Богу, але кожен окремо — це абсолютно індивідуальний набір вірувань, цінностей і ставлення до церкви як до інституту.

Тобто не можна знайти якусь універсальну правду?

— Треба читати Біблію, молитися і запитувати в Бога. У християнстві головне поняття — любов. До ближнього, до себе і до того, хто її потребує. Якщо людина живе в певному селі, ходить до церкви, приймає її вчення, то не поїде кудись до Ефіопії чи Сирії вивчати, як там живуть християни. Як писав апостол Павло — хто в чому покликаний, в тому й залишайся. Якщо людині подобається ця церква, влаштовує її ритм і система життя, нехай живе і радіє. Перебування в будь-якій релігійні системі не є ні позитивним, ні негативним.

×