14 лютого — День Святого Валентина. Порівняно нове для України, але вже популярне в нас свято закоханих. Водночас, дуже часто згодом виявляється: те, що вважалося коханням, насправді таким не було. То чи існує воно взагалі?

Сергій Чуприна, 32 роки, інженер-конструктор:

— Коли був студентом, цей день ми з друзями святкували гучно. В інституті проводили вечори, вікторини, КВНи, випускали стіннівки, проводили акти жартівливого "одруження" з однокурсницями. Потім ішли до кафе і напивалися. Нині я вже 10 років одружений, то цей день уже не має такого значення. Сприймаю його як 8 Березня, тільки для двох. Але закохуюся часто, бо я ж іще не старий. Для мене, як для технаря, закоханість — це біохімічний процес, виділення гормонів. Стан ейфорії, коли заради об"єкту своєї уваги ідеш на будь-які жертви і все прощаєш.

Вікторія Білозерцева, 41 рік, офіцер міліції:

— Я в такому віці, що відзначати День закоханих вже не актуально. Валентинки нікому не підписую. Звичайно, у справжнє кохання вірю. В юності закохувалася кілька разів. Уперше ще в школі в старшого хлопця. Це була дуже зворушлива і світла історія. Залишилися чисті й добрі спогади. Ні розчарування, ні трагедії не було. Перше кохання прийшло і відійшло, як приплив і відплив. Тепер розумію, що це було найчистіше й найсильніше почуття в моєму житті.

Олесь Федорчук, 55 років, учитель:

— За часів мого студентства такого свята не існувало. Але відколи з"явилося, дружина завжди чекає від мене цього дня валентинку і подарунок. Ми прожили разом уже 30 років, виростили доньку й сина. Вважаю, що мені її послали небеса, і наше кохання вічне. Для нас кожен день — день закоханих. Хоча вона часто ще з молодості ревнувала мене і ображалася. Але я знаю, що по-справжньому завжди кохав тільки її, бо ми дві половинки однієї душі. Коли кохаєш, то наче вбираєш у себе красу всього світу. У серці постійно звучить музика небесних сфер. А от на наших дітях природа чомусь відпочиває. У доньки сім"я на межі розпаду, а в сина вже третя дівчина.

Мар"яна Корнієнко, 21 рік, студентка:

— Цей день для мене і найближчих друзів — гарний привід зайвий раз зустрітися для приємного спілкування. Нагадування про те, що потрібно робити щодня для близьких людей. Але без якихось гучних гулянок. У кохання я не вірю — я ним живу. У мене є коханий, я його просто люблю і ніколи ні в кого більше не закохувалася. Людина, яка любить, почуває себе окриленою. Їй хочеться робити всіх людей щасливими, не очікуючи нічого у відповідь.

Нестор Шуфрич, 42 роки, народний депутат:

— День Святого Валентина став у нас популярним, бо дає можливість створити свято для двох. Я сприймаю цей день як шанс іще раз приділити особливу увагу коханій людині. Безумовно, до нього готуюся, вибираю подарунки, але що саме — це має бути сюрпризом. Для чоловіка ж головне не подарунок, а щоб кохана жінка була поруч. Я не вірю, що кохати можна часто. Якщо людині щастить, то вона любить один раз на все життя. Для мене кохання — це коли ти живеш іншою людиною, її інтересами. Це почуття вносить красу у все, що навколо тебе.

×