Засади держбюджету на 2010-й стали першим дзвіночком профанації економічних реформ урядом Миколи Азарова. Проекти Бюджетного і Податкового кодексів поховали будь-які ілюзії здатності нової влади провести зміни.
Які головні завдання не виконав новий Бюджетний кодекс:
1. Децентралізація бюджетної системи.
У центральному бюджеті зараз зосереджується 80% доходів, решту отримують місцеві. Новий Бюджетний кодекс спрямовує до центрального бюджету аж 46 видів доходів. Серед них найкрупніші — податки на додану вартість, на прибуток, акцизи, мита. Місцевим бюджетам залишає лише 15 видів дрібних доходів — податок із фізосіб, платежі "за ліцензії", "за користування", "за реєстрацію". У результаті співвідношення централізації 80 на 20 не змінили і на відсоток.
При цьому витрати неадекватні доходам. І центральні, і місцеві бюджети витрачатимуть гроші за 21 пунктом. Проте місцева влада, не маючи достатньо доходів, відповідатиме за виконання витрат. Іншими словами перетвориться на козла-відбувайла. Не дивно, що аж 22 статті Бюджетного кодексу присвячені міжбюджетним перерахункам коштів, дотаціям, субвенціям і знову додатковим дотаціям.
Більше про безправність і фінансову залежність регіонів від центру говорить стаття 78: "Доходи місцевого бюджету визнаються зарахованими до місцевого бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення". Тобто і без того мізерні кошти місцевого бюджету опинятимуться на єдиному центральному рахунку. Звідти їх треба буде випрошувати в міністра фінансів чи прем"єр-міністра.
У центральному бюджеті зараз зосереджується 80 відсотків доходів, решту отримують місцеві
2. Гарантоване соціальне спрямування державного бюджету.
Кодекс мав би унезалежнити рівень соціальних виплат від примх політиків. Натомість розміри державних соціальних гарантій пропонують установлювати нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів. Тобто соціальний важіль знову в руках політиків, які керують урядом. Завдання виконали з точністю до навпаки.
3. Знищення бюджетної корупції.
Побороти практику "відкатів" міг би механізм цільових рамкових співвідношень основних статей бюджетних витрат. Виконувати його змушений був би уряд будь-якого політичного кольору.
А що ми отримали у Бюджетному кодексі? Перерозподіл видатків державного бюджету між адміністративно-територіальними одиницями теж здійснюватиме Кабінет Міністрів. Тобто уряд дає справжній бій корупції, самостійно вирішуючи, кому і скільки видати з державного бюджету.
Але це ще не все! Президент отримує право вето на закон про Державний бюджет. Одна особа, якій щось не сподобалося, може зупинити багатомісячний бюджетний процес, який виробляють від кожного села, селища, району, міста, області. Потім проходить бюджетний комітет парламенту, перше і друге читання із сотнями поправок перед голосуванням. Це кричуще перевищення повноважень.
За новим кодексом бюджетний процес "процвітатиме" за принципами гіперцентралізації та ручного управління. Але це не дивує, коли знаєш, що розробляв цей документ уряд Юлії Тимошенко, а доопрацьовував Кабмін Миколи Азарова — два найавторитарніші прем"єр-міністри. Бюджетна реформа закінчилася за правилом "із чим боролися, на те й напоролися".
3 
1
Коментарі