Я часто згадую фразу: "Важке дитинство, дерев"яні іграшки". Не можу сказати, що пережив важке дитинство, хоча дерев"яних іграшок у ньому не бракувало. Більшість із них ми з братом робили самі: усілякі луки, списи, арбалети, мечі.
У моїх дітей немає можливості зламати вишневу гілку й вистругати з неї пристойну рогатку. Зате іграшки їм перепадають частіше, ніж свого часу мені. Сьогоднішні батьки часто промовляють цю фразу, і це дуже схоже на заздрість.
А є ще така фраза: "Смак дитинства". У кожного він свій. Я, наприклад, не можу забути смаку зубної пасти "Помарин", яка щоранку протягом багатьох років чекала мене біля умивальника. Цей огидний пронизливий смак ніби навмисне створили для того, щоб дитина миттєво прокидалася — і не треба було вже ні кави, ні чаю, ні ранкової гімнастики. Я ненавидів "Помарин".
Я ненавидів "Помарин"
Сьогодні ж реклама переконує, що "корисне має бути смачним". Надто в тому випадку, якщо йдеться про дітей. Але одного разу я збагнув, що їм від цього — ніякої радості. У нас вдома закінчилася "доросла" зубна паста, і я скористався дитячою. То був якийсь гель із фруктовим смаком. Спроба почистити ним зуби зазнала краху: ця паста була неймовірно смачною, і я ледве втримався, щоб не зжерти її.
Я точно знаю, що мої діти її не їдять, і не можу зрозуміти: чому? Як їм це вдається? Як можна втриматися від цієї очевидної спокуси?
Напевне, ера дерев"яних іграшок та великих дитячих випробувань не закінчиться ніколи. Просто мені доводилося демонструвати силу волі у протистоянні зі смаком "Помарину", а в моїх дітей — ще підступніший ворог. Опір йому потребує істинного героїзму.
1 
1
Коментарі
2